Зайчик Тимко та чарівний ліс

Далеко-далеко, за високими горами, за широкими полями та за маленькою срібною річечкою, був один надзвичайно красивий ліс.

У цьому лісі росли великі зелені дерева, співали пташки, літали різнокольорові метелики, а поміж травичкою ховалися маленькі грибочки.

У лісі жили різні звірята: Їжачок, Білочка, Лисичка, Ведмедик, Жабка та багато-багато інших.

Але найбільше всі любили маленького біленького Зайчика на ім'я Тимко.

Тимко жив у маленькій хатинці під старою яблунею разом із мамою.

Він був дуже добрий, веселий і допитливий.

Одного ранку Тимко прокинувся від дивного звуку:

- Дзень-дзелень... дзень-дзелень...

Тимко відкрив оченята.

- Що це таке?

Він визирнув у віконце, але нікого не побачив.

- Мамо, ти чула?

Мама-Зайчиха усміхнулася:

- Чула, синочку. Мабуть, у лісі хтось потребує допомоги.

Тимко одразу підхопився з ліжечка.

- Я піду подивлюся!

- Добре, - сказала мама. - Але далеко не заходь і будь обережним.

Тимко одягнув маленький зелений рюкзачок, поклав туди яблучко, морквинку та пляшечку водички й вирушив у ліс.

Він біг стежечкою й прислухався.

- Дзень-дзелень...

Звук ставав усе ближчим.

Раптом із-за кущика виглянув Їжачок.

- Тимку! Куди ти йдеш?

- Я почув дивний дзвін. Хочу дізнатися, що це.

- А можна з тобою?

- Звичайно!

І вони пішли разом.

Незабаром зустріли Білочку.

- Куди це ви поспішаєте? - запитала вона.

- Ми шукаємо дивний звук.

- Я теж піду!

Так друзів стало троє.

Вони йшли лісом, поки не дійшли до великого дуба.

Під дубом лежав маленький золотий дзвіночок.

- Ось звідки звук! - вигукнув Тимко.

Білочка обережно торкнулася дзвіночка лапкою.

- Дзень!

І раптом навколо них усе засяяло.

На землі з'явилася маленька стежечка з золотих листочків.

- Ой! - здивувався Їжачок.

А на дзвіночку з'явилися слова:

"Той, хто має добре серце, знайде чарівний скарб".

Тимко почухав носика.

- Цікаво, який це скарб?

- Може, велика гора цукерок? - припустила Білочка.

- А може, кошик яблук? - сказав Їжачок.

Тимко засміявся:

- Давайте дізнаємося!

Друзі пішли золотистою стежечкою.

Спочатку вона привела їх до маленького струмочка.

А посеред струмочка сиділа Жабка.

- Ква-ква! Допоможіть мені, будь ласка!

- Що сталося? - запитав Тимко.

- Я хочу перебратися на інший берег, але місточок зламався.

Тимко подивився на струмочок.

Потім на друзів.

- Треба допомогти Жабці.

Білочка принесла маленьку гілочку.

Їжачок знайшов другу.

Тимко приніс третю.

Разом вони поклали гілочки через струмочок.

- Готово!

Жабка обережно перестрибнула:

- Ква-ква! Дякую!

Щойно Жабка перейшла на інший берег, золоті листочки засвітилися ще яскравіше.

- Бачите? - сказав Тимко. - Напевно, ми йдемо правильно!

Вони рушили далі.

Невдовзі почули:

- Ой-ой-ой!

За кущами сиділа маленька Лисичка.

У неї на голові заплуталася довга травинка.

- Не можу зняти! - засмучувалася вона.

Тимко обережно допоміг їй.

- Готово!

- Дякую! - зраділа Лисичка. - А куди ви йдете?

- Шукаємо чарівний скарб.

- Я теж хочу!

І тепер друзів стало ще більше.

Вони йшли лісом.

Стежечка привела їх до галявини.

На галявині стояв великий камінь.

А біля каменя сидів маленький Ведмедик.

Він був сумний.

- Ведмедику, чому ти сумуєш? - запитав Тимко.

- Я загубив свою улюблену червону кульку.

Усі друзі почали шукати.

Білочка заглянула на дерево.

Їжачок - під листочки.

Лисичка - за кущик.

Жабка - біля струмочка.

А Тимко побіг до високої трави.

І раптом:

- Знайшов!

Червона кулька лежала під великою папороттю.

Ведмедик так зрадів, що навіть підстрибнув.

- Ура! Дякую вам!

І знову золоті листочки засяяли.

Тимко вже почав здогадуватися.

- Мені здається, наш скарб - це не цукерки.

- А що ж тоді? - запитала Білочка.

- Не знаю. Треба йти далі.

Друзі вирушили вперед.

Стежечка стала вузенькою.

Дерева стали вищими.

Навколо стало тихо-тихо.

Навіть пташки перестали співати.

Тимко трохи злякався.

Він зупинився.

- Може, повернемося?

Їжачок узяв його за лапку.

- Не бійся. Ми разом.

Білочка сказала:

- Разом не страшно!

Лисичка додала:

- А якщо стане страшно - будемо співати!

І всі разом заспівали просту веселу пісеньку.

- Ля-ля-ля!

Ми ідемо!

Дружбу з собою

Разом несемо!

Тимко усміхнувся.

І вони пішли далі.

Нарешті стежечка привела їх до великої галявини.

Посеред галявини стояло величезне старе дерево.

На його гілках світилися маленькі золоті вогники.

А під деревом сиділа добра Лісова Фея.

У руках вона тримала той самий золотий дзвіночок.

- Вітаю вас, маленькі мандрівники, - сказала Фея.

- Ви знали, що ми прийдемо? - здивувався Тимко.

- Звичайно.

- А де наш чарівний скарб? - запитала Білочка.

Фея усміхнулася.

- Ви вже його знайшли.

- Де?!

Фея показала на всіх друзів.

- Ось він.

Тимко здивувався.

- Але тут немає ні цукерок, ні золота...

Фея засміялася.

- Найцінніший скарб - це добре серце, дружба і допомога одне одному.

Тимко пригадав Жабку, якій вони допомогли перейти струмочок.

Пригадав Лисичку.

Пригадав Ведмедика та його кульку.

І зрозумів.

- Отже, ми знайшли скарб, коли допомагали іншим?

- Саме так, - сказала Фея.

Вона дістала з кишеньки маленькі блискучі зірочки.

- За вашу доброту кожному з вас - маленький подарунок.

Кожному звірятку Фея подарувала зірочку.

Тимкові дісталася найменша.

Він подивився на неї.

Вона була маленька-маленька, але світилася дуже яскраво.