порятунок Грендзеля та Гретель

Розділ 4

Порятунок ГРЕНЗДЕЛЯ та ГРЕТЕЛЬ

Мистецтво: НЕМЕДСЬКІ ІГРАШКИ.
Музика: Симфонія № 9 — написана ЛЮДВІГОМ ВАМБІТ ХОВІНОМ.

Якось м’які іграшки та Аліна НВІ були поруч із Тіткою Лізою. Вона збиралася прочитати їм одну казку. Ця казка була про брата та сестру на ім’я «ГРЕНЗЕЛЬ та ГРЕТЕЛЬ».

Я відкрию вам невеликий секрет. Михайло та СТАР НВІ були майже як брат і сестра. Михайло — старший брат, а СТАР НВІ — молодша сестра. А для Аліни НВІ СТАР НВІ була і донькою, і молодшою сестричкою.

— А ви хочете послухати казку? Так, ну, звичайно ж, ви хочете.

Книжка називалася «Музичні пригоди ГРЕНЗЕЛЯ та ГРЕТЕЛЬ».

— Жили-були якось брат та сестра. Звали їх ГРЕНЗЕЛЬ та ГРЕТЕЛЬ. Їм подобалося гуляти по лісу, — читала Тітка Ліза. — Вони не боялися заблукати, бо завжди помічали дорогу назад. Якось вони позначили свій шлях хлібними крихтами. Іншим разом — камінцями. А сьогодні вони позначили дорогу слідом із музичних нот. Ось ідуть вони, заглиблюючись усе далі в ліс. Вони вже дуже зголодніли. Аж раптом помітили…

— Пряничний будиночок! — вигукнула Аліна НВІ.

— Такий гарний, такий смачний! Та обидва відкусили по великому шматку, — продовжувала читати Тітка Ліза. — Але у пряничного будиночка теж є господарка.

— Як ви гадаєте, хто господар пряничного будиночка? — питає нас Михайло. — Це відьма! Правильно!

— Відьма замкнула ГРЕНЗЕЛЯ та ГРЕТЕЛЬ у своєму пряничному будиночку, і їм звідти не вибратися, — закінчила читати Тітка Ліза.

— Який жах! — злякалася СТАР НВІ. — Бідолашні ГРЕНЗЕЛЬ та ГРЕТЕЛЬ. Як би я хотіла їм допомогти!

Тут Михайло почув чиюсь пісню. Це ГРЕНЗЕЛЬ та ГРЕТЕЛЬ співали. Так вони кликали на допомогу.

— Ми маємо звільнити їх із пряничного будинку, — зрозумів Кіт Михайло.

— Усі до ракети! — оголосила СТАР НВІ.

— Я хочу з вами! — вигукнула Аліна НВІ.

— Ні, Аліно! Це небезпечно! Тобі краще залишитися тут, — пояснила СТАР НВІ.

Усі побігли до ракети, а ВОЛТЯ запитав:

— А як нам знайти ГРЕНЗЕЛЯ та ГРЕТЕЛЬ?

— ГРЕНЗЕЛЬ та ГРЕТЕЛЬ залишили слід із музичних нот, — пояснив Михайло. — Нам треба йти за цим слідом.

РЕНЬБОУ КВИН поглянула в телескоп та знайшла слід із музичних нот.

— Ви нам допоможете звільнити ГРЕНЗЕЛЯ та ГРЕТЕЛЬ із пряничного будиночка? — питає у нас Михайло. — Чудово!

— У нас завдання! — оголосила СТАР. — Завдання почалося!

Усі сіли в ракету та почали відбивати ритм, щоб злетіти. Та врешті-решт злетіли.

По дорозі до лісу РЕНЬБОУ КВИН співала:

— Не хвилюйтеся, ГРЕНЗЕЛЬ та ГРЕТЕЛЬ. Ми тепер усі у відповіді! Будиночок ми знайдемо за слідом! Обіцяємо вам перемогу! Обіцяємо, обіцяємо, обіцяємо, обіцяємо, обіцяємо вас урятувати!

— Чудова пісня, РЕНЬБОУ! — похвалив Михайло.

Тут СТАР помітила темний ліс, а в ньому — слід із музичних нот.

— Ракето, приземляйся там! — дала команду СТАР НВІ.

Ракета приземлилася біля входу в ліс. У лісі було дуже темно, але треба було врятувати ГРЕНЗЕЛЯ та ГРЕТЕЛЬ. М’які іграшки пішли за слідом із музичних нот.

Аж тут почулася страшна музика. Це була відьма. Вона хотіла завадити м’яким іграшкам врятувати дітей. Вона зробила своєю чарівною паличкою так, що слід із музичних нот зник.

— І як ми тепер знайдемо ГРЕНЗЕЛЯ та ГРЕТЕЛЬ? Ми не знаємо, якою стежкою йти, — спитала РЕНЬБОУ КВИН.

Тут ВОЛТЯ помітив зайченя. Воно дуже кумедно стрибало. У зайченяти спочатку був короткий стрибок, потім короткий, короткий, а потім — довгий.

Зайчиха СТАР НВІ теж пострибала, як зайчик.

— Здається, зайченя хоче нам щось сказати, — зрозумів Кіт Михайло.

До зайченяти підійшла РЕНЬБОУ КВИН.

— Зайченя, ти знаєш, якою стежкою треба йти до ГРЕНЗЕЛЯ та ГРЕТЕЛЬ? — питає вона.

Зайченя відповіло, що знає.

— Командо, вперед! Ідемо за зайченям! — дала команду СТАР НВІ.

Усі пострибали за зайченям та стрибали так само, як воно.

Але зайченя швидко стрибало, і за ним угнатися було нелегко. Аж тут — розвилка. Як же вибрати потрібну стежку?

— Треба послухати той самий стрибок зайченяти, — зрозумів Михайло. — Послухаємо на першій стежці.

На першій стежці була музика, не схожа на стрибок зайченяти. На другій — теж. А на третій музика була схожа.

Усі пострибали на третю стежку. Та по дорозі співали пісню про стрибки. Вони знайшли зайченя, і воно вивело їх на слід музичних нот.

— Дякую, зайченя, за допомогу! — подякувала СТАР НВІ.

Зайченя пострибало далі, а м’які іграшки пішли за слідом до пряничного будиночка, адже їм треба було рятувати ГРЕНЗЕЛЯ та ГРЕТЕЛЬ.

А по дорозі РЕНЬБОУ КВИН співала:

— Не хвилюйтеся, ГРЕНЗЕЛЬ та ГРЕТЕЛЬ. Ми тепер усі у відповіді! Будиночок ми знайдемо за слідом! Обіцяємо вам перемогу! Обіцяємо, обіцяємо, обіцяємо, обіцяємо вас урятувати!

Аж тут на шляху з’явилася річка, а слід із музичних нот вів через міст. Це був АБРО-КЮДЕ — старий міст.

— Командо, на міст! — дала команду СТАР НВІ. — ГРЕНЗЕЛЬ та ГРЕТЕЛЬ чекають на нас!

Але коли м’які іграшки добігли до мосту, тут почулася якась страшна музика.

— О-о-у! На що схожий цей звук? — питає нас ВОЛТЯ. — Правильно: це відьма!

Тут відьма своєю чарівною паличкою підняла міст. Як же тепер перейти на іншу сторону?

Михайло хотів сказати, що треба просто перелетіти на ракеті, але коли відьма почула це, то підняла й ракету в повітря, щоб м’які іграшки не змогли перебратися через річку.

— Не хвилюйся, ракето, ми тебе опустимо! — повідомила Ракеті СТАР.

— Але ж як? — не зрозумів ВОЛТЯ.

— Я знаю! Відьма зі своєю чарівною паличкою співала гучно, отже, щоб опустити міст та ракету, нам треба співати тихо, — почала розуміти РЕНЬБОУ КВИН. — Якщо ми заспіваємо тихо, міст та ракета одразу опустяться вниз.

РЕНЬБОУ КВИН у мікрофон почала співати: «Тихо заспіваємо!», і міст та ракета потрохи опускалися вниз.