Глава 4

Свято повноліття в Східному Селищі було великим приводом для спільних гулянь. На центральній площі розтягували великий намет, прикрашений сушеними квітами та барвистими амулетами на удачу, розпалювали вогнища, на яких безперервно готувались гарячі пряні напої - зазвичай ці клопоти брали на себе батьки та родичі повнолітнього. Незмінним був традиційний ритуал благословення дитини Хіонісу біля чималого вогнища, який виконувала стара Гафія, після чого музика і співи не стихали до глибокої ночі. Немовлята в сніжному краї народжувались не часто, та ще й в суворих умовах дожити до двадцяти років було вельми непросто, тому кожного юнака чи юначку, які досягли повноліття, щиро вітали всі жителі поселення.

Того святкового вечора Зіра сиділа на громіздкому різьбленому стільці, який більше пасував би поважному гостю вождя, а не сором’язливій дівчині, та спостерігала за дійством на її честь з цього почесного місця на окремому підвищенні. Її темне волосся складним плетивом огортало маківку, розпускаючись блискучими кучерями, перев’язаними шовковими стрічками. Глибокі бурштинові очі, в оточені густих чорних вій, виблискували особливим гарячим сяйвом. Від прикутої до неї уваги дівчина відчувала, що її щоки безперервно пашіли. Проте юнка і не здогадувалась, що це тільки додавало їй чарівності.

Після традиційного благословення повнолітки, наставниця Гафія представила селянам квітку крижаної папоротті, що лежала на вишитій захисними рунами оксамитовій подушці.

- О ви, Духи льоду, хранителі півночі, завії та морозу. Ми стоїмо перед вами з повагою і вдячністю за квітку, що зростала в студені, щоб захищати життя. - сивокоса жінка поклала сяючу рослину в ноги дівчині та продовжила, звертаючись до притихлих глядачів, - Зіра, донька Хіонісу, та, що зійшла у гори, не шукаючи слави, але долаючи шлях силою, дарованою стихіями. Вона принесла вам те, що дарує захист поселенню на довгі роки. Її намір був чистий, а воля стійка. - стара Гафія зробила паузу, зазираючи в обличчя приголомшених селян, - Тому сьогодні ми визнаємо її стихійницею - служителькою льоду, вітру та снігу. Тією, хто стоятиме поруч із силами Хіонісу, не намагаючись їх підкорити, а слухаючи та направляючи.

Після слів наставниці запала довга тиша. Ритмічний бій барабанів сповістив про продовження ритуалу посвяти в стихійні чаклунки. Ксеня і Тея, двоє інших учениць Гафії, з непідробним здивуванням та прикрістю в очах розпочали танець довкола вогнища, сама ж хранителька бар’єру напівшепотом виконувала обрядову пісню. В повітрі тремтіли іскри від багаття упереміж зі сніжними зірками, що залітали під намет з поривом вітру та вмирали серед людей.

Цей святковий вечір видавався Світозару містичним, майже казковим. У сутінковій напівтемряві, осяяна теплим кольором полум’я, молочна шкіра Зіри видавалась сяючо-срібною. Темне волосся контрастувало зі сніжною блідістю: кучері в’юнились по тендітній спині, видаючись загадково-чорними. Вбрана в традиційну червону сукню з тугим шкіряним корсетом, дівчина справляла враження скоріше богині вогню, ніж берегині стихій льоду і холоду. Парубок час від часу затримував погляд на її рум’яних щічках та блискучих теплих очах, коли Юс відволікався на гигочущих дівчат поряд, - в ті хвилини безперервні теревені друга направлялись на інших. Коли до юної стихійниці підійшов Рудан і буденним рухом, який він, либонь, виконував безліч разів, пригорнув її однією рукою за тонкий стан, погляд Світозара набув крижаного холоду. Він і сам до пуття не розібрався, чому так зреагував, але вирішив не продовжувати себе ятрити.

- Тут стає маркітно. Не бажаєте пригоститись чимось міцнішим за це пряне питво? - він інтригуюче вишкірився двом дівчатам, яких в цей час розважав Юсиф. За декілька миттєвостей вони вчотирьох покинули наповнений веселощами намет.

Подія, якої Зіра прагнула багато років, нарешті здійснилась - її мудра наставниця провела обряд посвяти учениці в стихійниці. Таїнство було просякнуте енергією магії та містичності. Юначка відчула, як міцнішає її зв’язок з духами та землею Хіонісу. Бути стихійною чаклункою, посередницею між скажено лютими силами природи та вразливими людьми, видавалось Зірі почесним обов’язком та далекою мрією. Вона ніколи відверто не вірила, що стане берегинею рідного поселення, тому наразі все ввижалося казковим маренням.

По завершенню ритуалу розпочалось святкування, під час якого до неї підходили люди - вітали, знайомились, висловлювали подяку. Дух чарівності цієї події розвіяся в натовпі жвавих селян, проте тепле відчуття, що розпирало груди стихійниці зсередини, нікуди не зникало. Вона почувала себе щасливою та істинно повноцінною.

- Вітаю, - Зіра почула знайомий низький голос біля вуха, тим часом велика тепла рука пригорнула її за бік.

- Дане! Красно дякую, - вона ніяково засміялась, намагаючись трошки відсунутись. Останнім часом до неї доходили недоладні чутки про неї та її друга дитинства, тому дівчина хотіла менше давати приводів для пліток.

- Зізнайся, приємно чутися дорослою? - він підморгнув подрузі, дужче охопивши її стан.

- Дорослою? - юначка зачудовано блимнула очима, - Ох, дійсно. Моє повноліття. Я чекала на визнання наставниці, а не чергового дня народження. Тому і тішуся з іншої причини.

- Завжди казав, що ти трохи дивна. - криво усміхнувся Рудан, - Але обміркуй можливості, які тобі відкриваються. Може, ти мріяла про власний будинок та сильного чоловіка? - він затримав погляд на її вустах, після чого знову оглядав натовп перед ними.

- Таке скажеш, Дане, - хихикнула дівчина. - Магія стихій - ось моя пристрасть. Не впевнена, що вже готова до шлюбу.  

Сміючись, вона вивернулась з-під великої руки друга, якого завжди тримала за старшого брата, та вже направилась в бік батьків, які саме спілкувались з вождем Дарієм.

- Зажди, - Рудан смикнув дівчину за руку, невдоволено стиснувши губи. - Ти це вирішила після того, як ту квітку в горах відшукала?

- Говориш так, наче ці пошуки нічого не вартували, - Зіра вперше бачила такий вираз на знайомому обличчі - щелепа була міцно стиснута, на скроні виступила нервова жилка, а примружені очі пильно когось вишукували в натовпі.