Глава 3

- Мені вже мариться… - дівчина сонно кліпнула, зручніше вмостилась на підлозі й знову задрімала.

Світозар поборов хвилю розчулення, що раптово накрила його. Юначку варто розбудити та надати допомогу - після першого бою з магічним звіром вона не могла уникнути поранень.

- Зіро, - хлопець присів поряд та обережно провів рукою по рум’яній дівочій щоці.

- Що відбувається? - вона насупила тонкі брови та невдоволено глянула на гостя. Певний час погляд стихійниці висловлював тільки щире роздратування. За кілька миттєвостей сонна млявість спала з її обличчя, і Зіра здивовано округлила очі.

- Що ти тут робиш? - стримано запитала вона.

- Тебе шукаю.

- Навіщо? - дівчина сторожко дивилась на парубка, не очікуючи нічого доброго від цієї зустрічі.

Хлопець зітхнув, не відаючи як підібрати слова, щоб вона зрозуміла його правильно.

- Це ти вбила зґарда на галявині? - він вирішив поки потурбуватися про нагальні справи.

Юнка кивнула.

- Не очікував від тебе. Це дивовижно.

Зіра продовжувала мовчки спостерігати.

- Ти поранена? Я маю настійку кровоцвіту та зігріваюче зілля.

- Я ногу звихнула, коли зі скелі впала. І лікоть забила. Трохи. - після короткої паузи вона додала: - Мені не потрібна твоя поміч.

Парубок скинув хутряну накидку в ноги ображеній дівчині. Він сів обабіч неї та довго вдивлявся в тріскуче полум’я.

- Я маю вибачитись перед тобою, Зіро. - хлопець вперто не відводив погляду від вогнища, - Я багато чого наговорив тобі зопалу, коли ти того не заслужила. Вибач, я про це шкодую.

- Ти шкодуєш тому, що я пішла з селища? - дівчина уважно роздивлялась блідий профіль, по якому грали відблиски жовтогарячого.

- Що? - Світ озирнувся на Зіру, - Ні! Я вчора ніч не спав - чекав світанку, щоб тобі все пояснити. А як прийшов… Ти розумієш.

- Дякую, що вибачився. Ти був тоді грубий. - дівчина навмисно не спитала, що сталося, коли він прийшов зранку до неї додому. Не хотіла зараз чути, як батьки відреагували на зникнення доньки. - Але ти мав рацію в дечому. Я дійсно не мала ні найменшої гадки, як важко розшукувати енергію та їжу за межами бар’єру.

- Ти не мала здобувати цей досвід саме таким чином.

Дівчина тільки слабо посміхнулась, кутаючись в хутро, що лежало біля її ніг.

Протягом наступних годин стихійниця дозволила Світозару оглянути й забинтувати поранену ногу. Було вирішено перечекати хуртовину в більш-менш захищеній печері. Хлопець зробив декілька вилазок по дрова та потурбувався, щоб вони не замерзли навіть якщо негода затягнеться. 

Тримаючи в руці кухлик з трав’яним чаєм, який Світ прихопив із собою, Зіра простягнула йому згорток з цупкої тканини.

- Мабуть, ти маєш першим це побачити, - тихим голосом мовила вона.

- Що це? - хлопець усміхнувся кутиком рота й швидко розв’язував вузлики пакунка. Коли перед ним заграла срібним сяйвом квітка, його посмішка застигла - Як ти це зробила? Це ж вона? Квітка крижаної папороті?

- Так. - Зіра знизала плечима.

Світозар провів пальцями по гострих кришталевих пелюстках магічної рослини, виглядаючи абсолютно враженим.

- Я беззаперечно забираю назад свої слова про те, що ти можеш бути не гідною посади берегині бар’єру нашого селища. - Він із захватом подивився на дівчину. - Але я сподіваюсь ти наражала себе на таку небезпеку не тільки через мене.

- Ти ще не став вождем, щоб мати такий вплив на мої дії, - Зіра дзвінко розсміялась. - Мене вкололи твої слова, оскільки в глибині душі я вірила, що це правда. Я мала довести собі, що можу взяти на себе захист всього поселення. Впевнитись, що зможу приборкати стихії льоду без допомоги наставниці та інших.

- Тепер ти віриш у це?

- Тепер вірю.

Хлопець бережно загорнув квітку в тканину та передав назад власниці.

- А щодо посади вождя, як на мене, ти занадто квапишся. Цілком можливо, що я не здобуду крісла мого батька, - він уникав погляду допитливих бурштинових очей, копирсаючись у вогнищі гілкою, - Здається, твій залицяльник теж мітить на це місце.

Зіра завмерла на хвилину, не розуміючи про кого йдеться. 

- Рудан? - з подивом вигукнула вона, - Хіба він може всерйоз розраховувати на успіх?

- Не розумію твого здивування. Його поважають мисливці, він доволі вправний боєць та завдяки батькові має доступ до важливих нарад.

- Мисливці нашого поселення ввіряють свої долі в твої руки вже багато років - з того часу, коли ти був ледь змужнілим підлітком. У бою тебе здатен перемогти сам лише вождь, хоча я не певна, чи не намагаєшся ти таким чином проявляти повагу до батька. Крім того, тобі не доводиться вдаватися до хитрощів, щоб бути присутнім на важливих зборах. - дівчина задумливо перелічувала факти, в яких була цілковито певна, а хлопець перед нею поступово відчував, як шаріються його вуха, - Ти не маєш применшувати свої здобутки. Та й статурою ти кращий.

Тепер вже дівча розчервонілося, а Світозар пішов до копиці гілок без необхідності.

Під вечір все ще замітало околиці, а рвучкий вітер час від часу прослизав до сховку. Зіра не допускала думки покинути свій кокон, себто хутряну накидку Світа, тому принагідно кидала на хлопця співчутливі погляди.

- Вночі ти можеш змерзнути, - сказала вона, поки парубок мостив собі ліжко з гілля по інший бік вогнища.

Хлопець звів брову, очікуючи продовження.

- Я думала, ти захочеш свою накидку назад.

- Якби я розраховував, що ти поділишся зі мною теплом, не пітнів би так над цим гніздом, - хлопець лукаво посміхнувся. - Залиш собі, Зірко, я і в суворіших умовах спав.

Дівчина почервоніла від двозначної фрази, тому швидко накрилась “ковдрою” і заплющила очі. Тільки декілька хвилин потому вона усвідомила, що Світозар назвав її дитячим прізвиськом. Зло засопівши вона відвернулась від вогнища та повторювала подумки слова ритуальної пісні для обряду посвяти в стихійниці аби заспокоїтись. На обличчі парубка розпливлась широка усмішка, коли він помітив метушню юнки.