Глава 2

Після ночі докорів сумління та усвідомлення заподіяної кривди, Світозар на світанку поквапився до будинку батьків Зіри. Коли стихла злість на сміливішого Рудана, хлопець зрозумів, що образив невинну м’якосердну дівчину. Він відчував, що був несправедливим до неї та хотів як слід перепросити. Тим паче йому кортіло нарешті спокійно поговорити з чорнявкою і можливо налагодити з майбутньою стихійницею приятельські стосунки.

Срібноволосий парубок постукав у масивні дубові двері з лаконічним різьбленням захисних рун по центру. Почулись легкі кроки в будинку. Він раптом уявив, як перед ним відкриваються двері та постає дещо сонна, вбрана в легку домашню сукню, з осоловілим поглядом Зіра, що ніяково поправляє скуйовджені чорні кучері. У хлопця від цієї думки збився подих, та Світозар швидко випростався в очікуванні. Двері відчинила така ж невисока та струнка жінка, як і її донька. Хлопець був певен, що перед ним мати дівчини.

- Світла до вашої хати, пані Агніє! - Світ дружньо посміхнувся до хазяйки. - Чи можу я потурбувати вашу доньку? Маю важливу розмову до неї.

- І вам того ж, юначе, - темноволоса жінка оглянула раннього гостя, - Проходь до вітальні, я гукну Зіроньку.

Юнак посміхнувся сам до себе, запам’ятовуючи прізвисько дівчини на майбутнє. Кімната, в яку він зайшов, була охайною та затишною: по центру розмістився масивний круглий стіл зі стільцями, стелю підпирали поздовжні балки зі світлого дерева, а дальню стіну прикрашав камін, оздоблений похилими ґратами та облицьований гладко полірованим гірським каменем.  На вовчій шкурі біля вогню розлігся пухкий чорний кіт та підозріло поглядав на непроханого відвідувача. Коли Світозар почув наляканий зойк з кімнати, куди хвилину тому пішла мати Зіри, він чкурнув за нею.

- Що трапилось?! - хлопець за мить підбіг до дверей та вже оглядав кімнату.

На ліжку, доволі просторому для однієї людини, лежала купа жіночого одягу ледь прикрита ковдрою. Пані Агнія стояла, затуливши обличчя руками. Світозар вирішив не гаяти часу та пройшов вглиб кімнати, озираючись довкола. Він помітив маленький аркуш серед магічного приладдя на столі. Витягнув його. Рядки на тому клаптику паперу були написані тоненьким кучерявим почерком - хлопець був певен, що це писала на швидку руку сама власниця кімнати.

“Матусю, тату, не хвилюйтесь за мене! Я скоро повернуся додому з важливою для нашого поселення знахідкою. Знаю, що піклуєтесь про мене, але я маю хоч щось зробити сама. Люблю вас. Зіра.”

Хлопець не вірив своїм очам. Він ще раз перечитав записку та тремтячою рукою передав її Агнії, невдовзі почувши її схлипи.

- Я знайду її, обіцяю. - Світозар рішуче подивився на стурбовану жінку. - Я піду до батька. Не можна гаяти ні хвилини.

Жінка не встигла нічого йому відповісти, як хлопець вибіг із хатини. 

У кабінеті батька він очікував побачити відвідувача, але зовсім не сподівався, що там буде батько Зіри - Макар. Це був доволі відомий серед мисливців усього північного краю стрілець. З віком його зір ослаб, тому він покинув полювання. Проте хлопець чув, що цього сезону навіть Макар приєднається до полювання через нестачу мисливців.

- Вождю, я маю невідкладну справу та прошу вас дозволу покинути Східне Селище.

- Про що ти говориш, Світозаре? І це коли в нас такий брак чоловіків, а ті що залишились ослаблі від голоду та, хай йому, хвороб? - вождь Дарій з сумом подивився на парубка, - Не розчаровуй мене, сину.

- Пробач, батьку. - хлопець перевів погляд на збентеженого Макара, - Зіра зникла.

- Що ти маєш на увазі, юначе? - підхопився той.

- Вчора ми посварились. Я прийшов вибачитись, але пані Агнія не знайшла її в кімнаті. І там записка. Вона пішла за бар’єр. Можливо, на пошуки квітки крижаної папороті.

Проторохкотівши це хлопець втупив погляд вниз. Він намагався змусити себе сказати ще щось - слова підтримки, вибачення абощо, але не міг наважитись, поки Макар не вибіг з приміщення.

- Я не можу відправити на пошуки багато людей. Навіть декількох небезпечно посилати в такий сезон за бар’єр. - вождь уважно дивився на сина, розмірковуючи над ситуацією.

- Дозволь мені відшукати її самотужки. -  парубок збирався з думками, аби переконати батька - Це моя провина, що Зіра пішла в гори. Я поверну її додому. Сам.

- Ти пропонуєш мені ризикнути життям єдиного сина заради однієї з трьох учениць Гафії? - голос вождя став суворим.

- Я впораюсь, батьку. Якщо не піду я, піде Макар. А він там загине. - хлопець перевів погляд на вікно, за яким метушились дітлахи, - Можливо, це говорить в мені відчуття провини, та я маю пересвідчитись у її безпеці. Завтра пообіді ми будемо в селищі. Якщо я не впораюсь, Рудан поведе людей на полювання замість мене. Впевнений, він буде щасливий скористатись цією можливістю. 

- Мене не це турбує, синку. - Дарій важко зітхнув, змирившись з рішенням хлопця, - Зайди до матері попрощатись. І візьми кристалів та зігріваючого зілля на двох. Макара я добу притримаю, на більше не розраховуй.

- Дякую, тату. Я не підведу.

Світозар стримано посміхнувся та покинув кабінет вождя. Насупивши посніжені брови, Дарій задумливо провів рукою по коротко стриженій густій бороді, згадуючи, як в часи юності намагався привернути увагу своєї Тави різними дурощами. Але вони хоч не наражали себе на таку небезпеку.

Зіра важко дихаючи вибралась на невеликий пагорб та сперлась на покриту памороззю сосну аби перепочити. Потроху світало, важкі хмари наповнювались сірістю від захованого сонця. Ніч виявилась не такою нестерпною, як дівчина очікувала, - вона пробиралась через насипи снігу та ховала обличчя від проймаючого морозного вітру, проте шлях не застилала стіна завірюхи та й жодні хижаки їй на очі поки не траплялись. Зіра дістала амулет, що висів на її шиї, та спрямувала потоки сяяння довкола себе щоб трохи зігрітися перед підйомом на гору, адже вона вже була зовсім близько. Дівчина уявила, як повернеться в селище зі срібною квіткою та гордо постане перед наставницею, а батьки пишатимуться нею ще більше. Їй раптом згадався невдоволений погляд серед щасливих облич у натовпі, але стихійниця змусила себе полинути думками до її майбутнього повернення з коштовною рослиною. На її обличчі мимоволі розпливлась широка посмішка.