Глава 1

Навіки заледенілі землі Хіонісу стрімко покривав новий шар колючого снігу. Сторічні дерева, з трьох дорослих завширшки, гнулись від чергового нападу люті північного вітру. В цих краях гуляли свободолюбиві та дикі стихії, які після напування енергією сяяння тільки ще гучніше співали та жвавіше танцювали, ламаючи все живе, що їм зустрічалось.

Серед сивих лісів, що притулились до гірського масиву, виблискувало теплим світлом вуличних вогнищ та смолоскипів вартових Східне Селище вільного народу Хіоніса. Цього вечора на головній площі було особливо людно та гамірно. Велике багаття було обкладене чорним камінням, а навпроти нього на товстій ведмежій шкурі сиділа сива жінка з заплющеними очима. В сухих зморшкуватих руках вона тримала великий пурпуровий кристал та ритмічно розхитувалась на колінах під співи трьох молодих дівчат, що її обступили. 

- Стара Гафія все ще вправно контролює стихії, наче повна сил молода чаклунка, - зачудувався світловолосий юнак, спостерігаючи за дійством з натовпу.

- Отож-бо! А скільки їй років? Мабуть, сто двадцять? - загиготів його товариш.

- Вже достобіса. Тому це буде її останній ритуал поновлення магічного бар’єру.

- Це вождь наказав? - веселун уважно подивився на друга.

- Батько не наказував. Стара сама повідомила, що скоро їй сил не стане виконувати обов’язки стихійниці поселення, тому до прийдешнього Фестивалю Льоду вона обере собі наступницю з цих трьох.

Тим часом помічниці старої чаклунки почали виконувати обрядовий танок довкіл вогнища, що відповідало на їхні дії стовпом гарячих іскор з багряним відливом. Дівчата, вбрані в довгі блакитні сукні з хутряною облямівкою, синхронно кружляли між багаттям та наставницею наспівуючи ритуальну пісню. Осторонь від них двоє дужих чоловіків набивали ритм на обтягнутих шкірою барабанах. Гучність і темп музики поступово наростали. Юнки закидали голови, спрямовуючи погляд до сірого неба, та пришвидшували оберти. Сивокоса Гафія раз-по-раз схилялась до землі, притискаючи кристал до грудей. 

Раптово розпашілі дівчата завмерли, упивши очі в наставницю. Кристал в старечих руках злегка затремтів і випустив хвилю теплого сяяння, яке дійшло до прозорого купола високо над поселенням, на мить надавши йому чіткості. За межами бар’єру лютувала хурделиця, а крижаний вітер, наповнений магією стихій цих земель, жбурляв сухий сніг в безтурботних людей Східного Селища. Проте, минаючи невидимий кордон між поселенням та зовнішнім світом, сніжинки втрачали силу, поволі опадаючи на трикутні дахи домівок селян, а вітер ледь колихав волосся глядачів магічного ритуалу.

Захисний бар’єр було поновлено і селище перебуватиме в безпеці від стихійних незгод щонайменше рік доки енергія кристалу не буде вичерпана.

- Світозаре, як гадаєш, кого обере Гафія? - балакучий парубок знову звернувся до сина вождя. 

- Мені байдуже. Кожна з них виплекана в любові та вирощена в безпеці селища. Як вони можуть взяти під контроль дикі стихії Хіонісу, коли жодного разу не бували за межами бар’єру? - молодик помітив, що одна з майбутніх стихійниць, які саме супроводжували стару Гафію до її будиночка та проходили повз натовп, зупинилась та озирнулась на нього. 

Не відриваючи погляду від теплих медових очей дівчини Світозар продовжив:

- Якщо хтось з них вважає себе достойною звання берегині бар’єру селища, то мала б принести хоч якусь користь людям. Бодай малесеньку квітку крижаної папороті відшукала абощо. Якось боязно покладати таку відповідальність на потенційних нездар.

Очі дівчини округлились від здивування, а щоки залив рум’янець. Її смикнула за рукав подруга, тому подальшої реакції на свої слова Світозар не побачив, але самовдоволено всміхнувся.

-Здається, Зіра тебе почула, - відгукнувся його товариш. - Дарма ти так, вони талановиті. Нехай і живуть безжурно.

-Та знаю я, Юсе. Але зсередини лють розриває, коли бачу як з ними носяться. - хлопець пересмикнув широкими плечима, опановуючи себе - Нам мисливці потрібні. Морози цього року міцніші та довші ніж будь-якої іншої пори за наше з тобою життя. Не буде кого захищати, якщо всі з голоду помруть.

Вони пішли далі по вулиці в бік тренувального майданчика, де вже зібрались з десяток худорлявих дітлахів в очікуванні Світозара. Вождь Дарій наказав своєму синові виховати з них вправних мисливців та шукачів кристалів, тому попереду були довгі роки важкої роботи аби ці хлопчаки не загинули під час першого ж походу за браму.

Зіра вже другу добу не могла викинути з думок пихатого, проте доволі популярного серед місцевих дівчат сина вождя. Деякий час тому вона звернула увагу на перешіптування та дивакуваті посмішки серед своїх подруг, коли Світозар з’являвся неподалік. Він був вищим за більшість молодиків Східного Селища, мав натреновані в боях міцні руки та завжди заплітав у складні коси такого незвичного кольору срібне волосся. Дівчина, на відміну від товаришок, в компанії молодика почувалась ніяково та напружено, побоючись попасти під гострий погляд його темних очей. Втім, майбутня стихійниця розуміла, що навіть якщо вона не стане берегинею бар’єру поселення, їй, як чаклунці, доведеться мати гарні стосунки з майбутнім вождем, а ним безумовно стане Світозар. Ходять чутки, що радник вождя Дарія намагається надоумити свого сина позмагатись за місце керуючого, проте ні в кого і не виникає думка, що Світові забракне сил відстояти своє. 

З цих причин Зіра намагалась тримати дистанцію з хлопцем та не спричиняти конфліктів. Вона відчувала свого роду повагу до нього, адже користь, яку він приносив поселенню, була незаперечною. Тому розмова між Світозаром та Юсифом, яку випадково почула дівчина, стала для неї раптовим потрясінням. 

По дорозі до лавки травниці, де Зіра планувала придбати теплин-корінь, вона знову розмірковувала над своїми здібностями та ступенем власної значущості серед населення Східного Селища. Як то часто бувало, почувши критику в свій бік, не має значення справедливу чи ні, віра дівчини в себе похитнулась. Тепер на її думку не такою вже вона була талановитою: Ксеня ліпше плела заспокійливі амулети для немовлят, а Тея вправніше варила цілюще зілля. Наставниця пишалась ними в однаковій мірі, але тепер Зіра замислилась, чи не занадто безтурботною вона була до цього.