Імператор з душею капрала

Імператор з душею капрала

Гомоніли солдати, кричали аврал,

Все пропало, що робити нам тут?

Сидів на коні, там маленький капрал,

Своїм ворогом загнаний в кут.

Він поглинув у роздумах, весь у думках,

Хитрий план назрівав сам собою,

Стиснув шапку свою, міцно, десь у руках,

«Ми готові! Вперед! Всі до бою!»

Щось тихенько, мов голос він втратив,

Генералам своїм він сказав,

«Була б моя воля – королів усіх стратив»,

Та й стрімко вперед поскакав.

«Слухайте воїни мій перший наказ,

У цьому бою, у тім краю,

За мною йдете ви, другий вже раз,

Я з вами поразки не знаю!

Одні йдуть справа, одні зліва йдуть,

Кіннота й гренадери в резерві,

Стоять і чекають, нікуди не йдуть,

Щоб тиша, була мов у церкві.

Покажемо ворогу, що мало є нас,

Хай потішиться кілька годин,

Ми протримаємось, Бог є за нас,

Сьогодні знову я не один»!

І ринули в бій, піхотинці й гармати,

Пролилася перша вже кров,

Та кращої долі годі чекати,

Він страх свій давно поборов.

Довго йшов бій, підтягнулись резерви,

Генерал, як завжди усе знав,

Мотузили тих австріяк без перерви,

І тут перемогу пізнав!

І так бій за боєм, штик до штика,

Йшло Європою військо завзято,

Бо Францію, доля чекала така,

Кожен бій був, немов ціле свято.

Тепер кожен дім чекав перемоги,

Країна вся встала з колін,

На континенті почалася тривога,

Знову Франція піднялась з руїн!

Тож, й далі всі битви, були переможні,

Велика армія Європою йшла,

Дати ворогу відсіч були спроможні,

Смерть кожного вже десь знайшла.

Це був, вже не капрал – на коні імператор,

Але з тим ще, юнацьким запалом,

Тепер вже він став, як справжній оратор,

Але все ж небезпечний – з кинджалом!

І так, рік за роком, мов шукаючи смерть,

В кожнім бою, присутній був він,

Та штани від сідла, були вже потерті,

Вів вперед свій великий загін.

Вже б ніхто, ніколи його не спинив,

Але виростив зрадників сам,

Хоча би по іншому, він десь вчинив,

Та тепер, шукав всіх по лісам.

Вже спинився, довелось відійти і йому,

Маршали встромили у спину кинджал,

«То були мої браття? Досі я не пойму!

Хоч друзями я їх вважав!

Такий вже кінець, не дам статись ганьбі,

Кличе знову мене бою зов»!

Не втримають мужнього воїна в Ельбі,

Тече кров знову рікою, тепер вже гримить Ватерлоу!