Зимовий спогад

Зимовий спогад

Накрило навколо усе й навкруги,

Снігом біленьким й лапатим,

Засипало навіть поля та луги,

Який би ще вам, опис дати.

На вулиці холодно, як завжди зимою,

А так, бо лежить уже сніг,

Стою на дворі, та дивлюсь із тобою,

Сніжинки прилягають до ніг.

В хатах, з димоходів видніється дим,

Кожен хоче тепла і турботи,

На мороз не жалівся ніхто - ні один,

Хоч й довелося взувати чоботи.

Склалося так, вже у нашім краю,

Що свята всі без снігу – це сумно,

Я з тобою в той холод, на дворі стою,

Дітвора вже на вулиці – шумно .

Веселяться усі, розважаються люди,

Хто на санях, хто лижі одів,

Чути сміх, чути гомін усюди,

Та йде відголос дзвону і чути їх спів .

Скільки часу традиції краю живуть,

Споконвіку - з сторіччя в сторіччя,

Та за собою мов манять, мов звуть,

Не зважають на чужі протиріччя.

Який же це нонсенс, в моїй голові,

Мороз лютий та сніг,  то є щастя,

І спогади зв’язані з ними - живі,

Їх забути, це, не на щастя!

Сніг єдина стихія, що єднає людей,

Разом з ним той мороз, ну і холод,

В час цей прийде, ціла купа ідей,

Не зважаємо на жаль і на голод.

Стоять мовчуни, ждуть весну снігом вкриті,

Ждуть птахів, ждуть тепла і ждуть цвіту,

Та чекають вони, тієї вже миті,

Що весною пройде цілим світом.

Я не знаю, зимою без снігу, як жити,

Це як осінь, що пройшла без дощу,

То, як весна, що почне сльози лити,

А літо дощитиме – його не пробачу.

Нехай буде сніг і мороз, нехай буде,

Й білим інієм вкриється все,

Ніхто - ми усі, зими не забудемо,

Це яскраво, це для всіх, це про все!

Я хотів би, в кінці свого шляху,

Хоч на мить, зиму кожну згадати,

Щоб було без жалю і без жаху,

Це все, словами не передати …