Маленька погрішність
Ти квітка, що шукав цілу вічність,
Ти сонце, що осяяло шлях мій,
У моїм механізмі ти маленька погрішність,
Ти бажання, ти біль, ти плід моїх мрій!
Що ж так довго ховалась від мене?
Чи то я, був глухий та сліпий!
Чекав довго й усюди, те світло зелене,
Ходив і мовчав - мов німий!
І хто дав підказку: де шукати тебе,
Чи то випадковість була,
Чи то твоє сяйво, мене вже веде,
Ти все в свої руки взяла?
Так довго, так довго чекав,
Ту зустріч віч-на-віч з тобою,
Я думав завжди, що заблукав,
І знову мені пахне весною.
Та ось вже, навпроти, ті очі яскраві,
І посмішка, ніжні вуста,
Ми стоїмо ніби на переправі,
Яка ж та доля, у нас непроста!
Так довго чекав, не знав де шукати,
По колу ходив я життям,
Все ж міг назавжди заблукати,
Не було б тоді вороття!
Та вперше візьму твою руку,
Мій погляд перетнеться з твоїм …
Ця повість написана – можна до друку,
Той стукіт у серці моїм!
Це буде, мов битва емоцій й стихій,
Не забуду ті ніжні вуста,
До останнього подиху цей буревій,
В пам’яті вже не згаса!
Те кохання залишиться в вічності,
Ми з тобою зостанемось теж,
Це море любові та ніжності,
Все буде навічно, авжеж!
Та як буде лиш спогад, й він не про тебе,
Зітре його пам’ять моя,
Мені більш нічого, в цьому світі не треба,
Лиш тільки любов вся твоя!
Відредаговано: 22.01.2026