Захоплива подорож у внутрішній світ
Шепочуть лиш камені
Шепочуть лиш камені
Тиша… Знову все чують лиш камені,
Навкруги… Вже місця нема мені!
Все пройшло: крізь віки та життя,
Настав час, тепер мого каяття!
Я хотів залишитись у вічності, тут,
Поділитись усім і для всіх.
Бо я поспішаю – там уже ждуть,
Мені треба замолити свій гріх!
Я словами не можу сказати,
І ділами не можу зробить,
Та назад те усе відмотати,
Була втрачена мною ця мить!
Знову тиша, порожня душа,
Я віддав там усе, бо я поспішав .
Та спокою знову нема мені,
Залишаюсь ходити по каменях…
Мов заблукала душа я ходжу,
Поміж велетів вічних, їх тривожу,
Я шукав тут спокій собі,
Мої очі вже сірі - не голубі!
Та куди б, я не йшов, чи то біг,
Наздогнати ніколи не зміг,
Спокій…Вічність…Нахіба мені…
Все пам’ятають лиш камені!
І знову ходив я за обрій,
У спогадах й уяві моїй,
Серед тисяч, мільйонів тих мрій,
Мільярдів випадкових подій!
Я шукав лише те, що усі там шукали,
Серед тисячі каменів в тиші,
Бо тут ходять усі - їх душі блукають,
Свою я тут, теж вже залишу!
Мовчазні та величні, як завжди,
У віках, у них свої ролі,
Якби хтось, хоч колись, про це знав би,
Був володарем неосяжної долі!
Це наснилось, ось знову, біда мені,
Наші душі тепер вже поранені.
Та хто, про це розповів мені?
Тихо… Шепочуть лиш камені…
Відредаговано: 22.01.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
