64

Максим і Олеся мовчки зайшли до квартири, двері тихо клацнули за ними, відгородивши від гудіння зовнішнього світу. У передпокої пахло його одеколоном і легким пилом — запах самотності, що осів за день. Вони роззулися, її босі ноги ступали по холодній підлозі, а його кросівки гупнули об полицю. Максим кинув швидкий погляд на неї — заплакані очі, тремтячі плечі — і зник у спальні. Через хвилину повернувся з однією зі своїх футболок — чорною, із вицвілим логотипом старої рок-групи, завеликою для її тендітної фігури.

— Ось, перевдягнися, — сказав він, його голос був низьким, трохи хрипким, коли простягнув річ.

Олеся кивнула, узяла футболку й пішла до ванної. Двері зачинилися за нею з тихим скрипом, а Максим стояв, втупившись у підлогу, його пальці стискалися й розтискалися. Через кілька хвилин вона повернулася — футболка висіла на ній, як мішок, доходила до середини стегон, але виглядала затишно. Її обличчя все ще було блідим, але очі вже не блищали слізьми.

Вони мовчки перейшли на кухню, де барна стійка ділила простір навпіл. Максим потягнувся до шафки, дістав пляшку віскі — “Jack Daniel’s”, його улюблений, різкий і чоловічий, як його настрій. Налив собі півсклянки, янтарна рідина хлюпнула об скло. Потім узяв графин із водою й налив Олесі, простягнувши їй склянку.

— Будеш? — кивнув він на віскі, але вона похитала головою.

— Ні, дякую, — тихо відповіла вона, її пальці обхопили склянку з водою, але так і не піднесли до губ.

Вони сиділи навпроти, тиша гуділа між ними, важка, як грозова хмара. Максим ковтнув віскі, його горло обпекло, і він першим порушив мовчанку.

— Олесю, слухай, — почав він, його голос був напруженим, але щирим. — Я з Зоряною… це було давно, ми були разом, але зараз усе — лише робота й… дружба. — Він скривився на останньому слові, ніби воно обпекло язик, і продовжив: — Так, та кімната в її будинку, але решта — правда. Мужики придумали той жарт, Зоряна допомогла, але я там спав сам. Усе інше — фотошоп.

Олеся дивилася на склянку води, її пальці стискали скло, але вона не пила. Її голос був тихим, коли вона нарешті заговорила:

— Це правда? — спитала вона, її очі піднялися до нього, сповнені сумніву. — Бо коли я побачила ту кімнату, я мало не збожеволіла. Уявила, що ти з Зоряною смієшся наді мною, що ви зустрічаєтесь за моєю спиною. Я ж не дурна, Максиме, я бачу напругу між вами.

Він різко перебив, його голос став твердим, майже різким:

— Нема ніякої напруги! — випалив він, його брови насупилися. — Я просто її ненавиджу. Через її зверхню поведінку, через те, яка вона… ну, ти знаєш. Це все, повір мені.

Олеся раптом усміхнулася — тонко, але щиро, її очі блиснули теплом.

— Правда, — сказала вона, її голос став легшим. — Зоряна — зверхнє стерво, це точно.

Вони засміялися — тихо, але разом, і це розрядило повітря, хоч і ненадовго. Олеся нахилила голову, її пальці закрутили склянку на стійці.

— А чому ви розлучилися? — спитала вона, її тон був обережним, але цікавим.

Максим нахмурився, його обличчя потемніло, і він різко видав:

— Не хочу про це говорити, — його голос став низьким, злим, майже чужим. — Вона зараз для мене ніхто, Олесю. У моєму серці тільки ти, чуєш?

Він потягнувся до неї, його долоня ніжно торкнулася її щоки, пальці погладили шкіру. Олеся муркотіла, як кішка, її очі заплющилися від тепла його дотику. Вона подалася вперед і ніжно поцілувала його — м’яко, майже боязко. Але Максим зупинив її, його рука легенько відсторонила її обличчя. Олеся завмерла, її брови здивовано піднялися.

— Що не так? — спитала вона, її голос тремтів від нерозуміння.

Він відвів погляд, його пальці стиснули склянку з віскі. Усередині щось стислося — він сам не розумів, чому його тіло не відгукнулося, чому її тепло не розтопило ту кригу, що осіла в грудях. Але він змусив себе всміхнутися.

— Ти втомилася, — сказав він, його голос був м’яким, але трохи натягнутим. — Давай краще подивимося твій улюблений фільм?

Олеся кліпнула, але нічого не запідозрила. Її обличчя просвітліло, і вона закивала.

— Добре, давай, — відповіла вона, її голос став теплішим.

Вони перейшли до вітальні, де широкий диван чекав їх у напівтемряві. Олеся взяла пульт, її пальці швидко знайшли потрібний канал, і на екрані замиготіли перші кадри “Реального кохання” — романтичного, дівчачого фільму, який вона обожнювала за його зворушливі історії й новорічну магію. Максим сів, відкинувшись на спинку, а Олеся притулилася до нього, її голова лягла йому на груди. Він обійняв її, його рука механічно погладила її плече, але очі дивилися кудись повз екран.

Фільм гудів фоном — сміх, музика, зізнання в коханні, — а Олеся тихо дихала, її тепло гріло його бік. Але в голові Максима клубочилося щось темне, невловиме. Чому він зупинив її? Чому її близькість не розпалювала в ньому вогонь, як раніше?