49

Ніч огорнула будинок Шевчуків важкою тишею, коли двері тихо відчинилися, пропускаючи Наталі й Камілу. Їхні тіні ковзнули по стінах передпокою, освітленого лише слабким сяйвом місяця, що пробивалося крізь вікно. Зоряна стояла біля порогу, її босі ноги мерзли на дерев’яній підлозі, а легка нічна сорочка холодила шкіру. Її темне волосся спадало на плечі, очі, ще червоні від сліз, блиснули вдячністю, коли вона махнула подругам рукою. Каміла тримала пляшку вина, її кучері розтріпалися від нічного вітру, а Наталі несла сумку, з якої визирала коробка шоколадних трюфелів. Вони скинули туфлі, їхні шкарпетки безшумно ступали по підлозі, коли Зоряна прошепотіла:

— Тихіше, тато спить.

Вони кивнули, їхні погляди зустрілися в напівтемряві, і Зоряна повела їх сходами. Кожна сходинка ледь чутно поскрипувала під вагою, її пальці стискали перила, дихання тремтіло від напруги. У її кімнаті пахло сандалом від парфумів і вологою від сукні, що лежала зім’ята біля ванни. Наталі зачинила двері, її рухи були плавними, коли клацнула замок, а Каміла поставила пляшку на тумбочку, її голос став тихим, але різким:

— Ну, Зірко, як ти тримаєшся?

Зоряна сіла на край ліжка, її сорочка зім’ялася під стегнами, коли вона підтягнула коліна до грудей. Її пальці стиснули простирадло, коли глянула на подруг — Наталі дістала з сумки три кришталеві келихи, її світле волосся спадало на очі, а Каміла розкрила коробку трюфелів, її нігті блиснули в м’якому світлі нічника.

— Я досі не вірю, — сказала Зоряна, її голос був хрипким, коли ковтнула клубок у горлі. — Він зробив їй пропозицію прямо переді мною. Каблучка, ромашки, музика — усе, як у поганому кіно.

Наталі скривилася, її келих тихо дзенькнув, коли вона налила вино й передала його Зоряні.

— Мудак, — сказала вона, її тон був гострим. — Я ж казала, що він таке витворить. А ти все сподівалася.

Каміла взяла трюфель, її брови зсунулися, коли глянула на Зоряну.

— Він реально це перед тобою зробив? — запитала вона, її голос став тихішим, коли поклала шоколад у рот. — І що ти?

Зоряна взяла келих, її пальці тремтіли, коли зробила ковток — вино обпекло горло, але не зігріло.

— Привітала їх, — сказала вона, її тон став глухим. — Усміхнулася, схопила Вадима й пішла. А всередині… я просто розсипалася.

Наталі сіла поруч, її рука лягла на плече Зоряни, стиснувши його.

— Ти могла б усе сказати, — промовила вона, її голос став м’якшим. — Про той поцілунок, про ваші ночі. Хай би Олеся знала правду.

Зоряна похитала головою, її очі забігали, коли відставила келих.

— Я думала про це, — сказала вона, її голос тремтів. — Викрикнути все, аби тільки Олеся кинула ту каблучку. Але не змогла. А потім у машині з Вадимом ледве трималася, щоб не розплакатися.

Каміла відкинулася на подушки, її ноги схрестилися, коли глянула на неї.

— А що Вадим? — запитала вона, її тон став цікавим. — Він же бачив усе, що сказав?

— Нічого, — відповіла Зоряна, її пальці стиснули сорочку. — Хотів щось сказати, але промовчав. Просто відвіз мене додому. А я… я досі не розумію, як усе так повернулося. Останніми днями між нами з Максимом була тільки напруга — я намагалася його звабити, він відштовхував, але потім здався, коли був п’яний, і той поцілунок… а тепер це.

Наталі стиснула губи, її погляд став гострішим.

— Він тебе використовував, Зірко, — сказала вона, її голос був твердим. — А ти все одно його любиш, так?

Зоряна опустила голову, її волосся закрило обличчя, коли кивнула.

— Люблю, — прошепотіла вона, її голос зірвався. — І ненавиджу себе за це. Він ненавидів мене, відштовхував, але той поцілунок… я думала, що це щось значить. А потім — ця пропозиція.

Каміла видихнула, її рука потягнулася до келиха, коли налила собі ще.

— Він просто козел, — сказала вона, її тон став різким. — Ти намагалася, а він плюнув на все. Забудь його, Зірко.

— Я не можу, — сказала Зоряна, її очі блиснули слізьми, коли глянула на неї. — Ми весь час сварилися, він показував свою ненависть, але коли він здався… я повірила, що він ще мій. А тепер він із нею.

Наталі потерла скроні, її голос став тихішим.

— Треба відпустити, — сказала вона, її тон був сумним. — Він не вартий твоїх сліз. Знайди когось, хто не ламатиме тебе.

Зоряна хмикнула, її усмішка стала гіркою, коли глянула на неї.

— Наприклад, Вадима? — сказала вона, її голос став глузливим. — Він хороший, але це не він мені потрібен.

Каміла пирхнула, її трюфель хрустнув, коли вона відкусила шматок.

— Вадим на тебе так дивиться, що аж мурашки, — сказала вона, її тон став легшим. — Може, спробуй із ним? Хай Максим подавиться своєю Олесею.

Зоряна відкинулася на подушки, її погляд став порожнім, коли глянула в стелю.

— Я не знаю, що робити, — сказала вона, її голос став тихим. — Але я не віддам його так просто. Я щось придумаю.

Наталі глянула на неї, її брови піднялися, коли нахилилася ближче.

— Що ти задумала, Зірко? — запитала вона, її тон став настороженим. — Не лізь у це, він уже вибрав.

— Побачимо, — сказала Зоряна, її голос став твердшим, коли стиснула кулаки. — Він ще відчує, що втратив.

Каміла підняла келих, її усмішка стала кривою, коли глянула на неї.

— От за це я тебе й люблю, — сказала вона, її голос став теплішим. — Але зараз пий вино, бо мені самій не впоратися.

Зоряна взяла келих, її пальці стиснули кришталь, коли зробила ковток. Вино було терпким, повітря в кімнаті стало густим від їхніх слів, але легшим від їхньої близькості. Наталі лягла поруч, її рука торкнулася її плеча, а Каміла почала розповідати про свою останню сварку з хлопцем, її голос гудів, як тихий фон. Зоряна слухала, її серце все ще боліло, але в її очах спалахнула іскра — темна, рішуча, що обіцяла нові повороти.