45

Тьмяне світло кришталевих люстр "Luce d’Oro" відкидало золотаві відблиски на мармурову підлогу, коли офіціант провів Зоряну та Вадима до їхнього столика в затишному кутку зали. Ресторан пульсував розкішшю — приглушений шепіт голосів, легкий дзвін келихів, аромат трюфелів і вина, що просочував повітря. Вадим ішов позаду, його рука ненав’язливо торкнулася її талії, коли він відсунув стілець, допомагаючи їй сісти. Його пальці затрималися на мить, і Зоряна відчула тепло через шовковисту тканину своєї чорної сукні, що струменіла по її стегнах. Вона глянула на нього, її бордові губи скривилися в легкій усмішці, коли сіла, її каблуки тихо торкнулися підлоги.

— Дякую, — сказала вона, її голос був м’яким, із ноткою теплоти, коли він зайняв місце навпроти, його темний піджак натягнувся на плечах.

Офіціант подав меню, його білі рукавички блиснули в світлі свічок, коли поклав шкіряні теки перед ними. Зоряна відкрила свою, її пальці ковзнули по гладкому паперу, коли зупинилася на ризото з білими грибами й пармезаном — кремова страва, що обіцяла ніжність на язиці. Вона додала келих "Pinot Noir" — його терпкий смак мав приглушити її нерви, що гуділи після вчора. Вадим обрав стейк із мармурової яловичини, середньої прожарки, із соусом із червоним вином, і пляшку "Cabernet Sauvignon", його голос був упевненим, коли передав замовлення офіціанту. Їхні погляди зустрілися, коли той відійшов, і її серце стиснулося — не від його тепла, а від болю, що залишився після слів Максима.

— Коли влаштуємо наступний урок із тенісу? — запитав Вадим, його голос був низьким, коли відкинувся на стільці, його пальці легенько стукнули по столу.

Вона глянула на нього, її усмішка стала м’якою, коли відвела погляд до келиха.

— Не знаю, — сказала вона, її тон був тихим, із ноткою втоми. — Зараз дуже багато роботи через нову колекцію, але можу виділити для тебе суботу. Ти ж скоро в Одесу, так?

Він кивнув, його погляд став теплішим, коли нахилився ближче.

— Так, у неділю поїду назад, — відповів він, його голос став глибшим. — Проведеш мене?

Вона усміхнулася, її очі блиснули, коли глянула на нього.

— Звісно, — сказала вона, її тон став м’якшим. — Хтось же має попрощатися з тобою як слід.

Він усміхнувся, його погляд став грайливим.

— А знаєш, у дитинстві я був не найвправнішим на корті, — почав він, його голос став теплішим. — Мені було десь десять, і я вирішив, що стану зіркою тенісу. На одному з перших уроків тренер поставив мене відбивати м’ячі. Я так розмахнувся, що замість сітки влучив йому прямо в обличчя — зламав ніс. Кров лилася, він кричав, а я стояв із ракеткою і думав, що це мій останній день у спорті.

Зоряна засміялася, її сміх був дзвінким, коли відкинула голову, її пальці торкнулися губ.

— Тоді я ще нівроку в порівнянні з тобою, — сказала вона, її тон став теплим, із ноткою глузування. — Мені хоча б вдалося влучити по м’ячу, а не по комусь.

Він пирхнув, його усмішка стала ширшою, коли глянув на неї.

— Я був малий, — відповів він, його голос став хрипким, із ноткою сміху. — Але визнаю, ти вже мене обійшла.

Їхній сміх злився, наповнивши простір між ними легкістю, і на мить Зоряна відчула, як біль відступає. Вони говорили про дрібниці — вино, його плани в Одесі, її день, і її груди розслабилися від його голосу, що гудів у її вухах. Але коли вона відвела погляд, щоб узяти келих, її очі зустрілися з іншими — холодними, злими, що палахкотіли через увесь зал. Максим.

Він стояв попід руку з Олесею, його пальці стискали її лікоть, коли офіціант проводив їх до столика паралельного до її, але на достатній відстані. Зоряна завмерла, її рука тремтіла, коли ставила келих назад, її серце стиснулося так сильно, що дихання перехопило. Його слова — "Я зроблю пропозицію Олесі" — вдарили по ній знову, її груди розірвав біль, гострий, як осколки, що впивалися в її душу. Вона бачила, як Олеся усміхається, її світле волосся блищало в світлі свічок, коли вони сідали, і Зоряна хотіла втікти — її ноги тремтіли під столом, її пальці стиснули край сукні так, що нігті вп’ялися в долоні.

Вадим нахилився ближче, його гаряча рука лягла на її, стиснувши її пальці, і вона здригнулася від його тепла.

— Щось не так? — запитав він, його голос був низьким, із ноткою турботи. — Ти вся зблідла й тремтиш.

Вона змусила себе вдихнути, її погляд ковзнув до нього, коли відірвалася від столика Максима.

— Ні, все добре, — сказала вона, її голос був тихим, але тремтів. — Просто здивувалася, побачивши друга. — Вона кивнула головою в бік Максима, що вже тримав меню, його погляд був прикутий до сторінок.

Вадим глянув туди, його брови піднялися, коли він повернувся до неї.

— Ого, знаю-знаю, — сказав він, його тон став теплішим. — Максим Ткаченко, так? А поруч наречена?

Вона здригнулася, її очі забігали, коли глянула на нього.

— Чому наречена? — її голос став різким, коли вона стиснула його руку. — Ні, вона просто його коханка, і все. Яка наречена?

Вадим цокнув язиком, його погляд став глибшим, коли глянув на неї.

— Ну, на коханку вона не схожа, — сказав він, його тон був спокійним, але з ноткою цікавості.

Вона глянула на столик Максима знову — він відложив меню, його погляд був прикутий до Олесі, що щось мило щебетала, її рука лежала на його передпліччі. Злість спалахнула в її грудях, її пальці стиснулися в кулаки, коли думка промайнула в голові — підійти, зіпсувати їм настрій, кинути щось різке, щоб Максим дивився лише на неї, щоб його очі, його думки належали їй, а не цій дівчині. Її серце калатало, її погляд палахкотів, коли вона уявляла, як він підніме очі — і побачить тільки її.