44

Вечір четверга тихо огорнув будинок Шевчуків, коли Зоряна стояла перед дзеркалом у своїй спальні, її пальці злегка тремтіли від передчуття, коли вона готувалася до зустрічі з Вадимом. Сутінки просочувалися крізь вікна, відкидаючи м’які тіні на підлогу, а її погляд зупинився на чорній мінісукні, розкладеній на ліжку — спокусливій, із спущеними рукавами, що оголювали плечі, і вирізом, який ніжно підкреслював її декольте. Тканина була шовковистою, і коли вона надягла її, сукня облягла її стегна й талію, струменіла по її вигинах, а рукави спадали, відкриваючи ключиці. Вона розправила поділ, її дихання стало глибшим, коли глянула в дзеркало — образ був витонченим та звабливим.

Вона сіла за туалетний столик, її рухи були плавними, коли взяла бордову помаду — насичений відтінок, що нагадував старе вино. Її губи розтулилися, коли вона провела пензликом по них, залишаючи глянцевий слід, що робив їх повнішими. Її темне волосся спадало хвилями, і вона закріпила його шпилькою, дозволяючи кільком пасмам обрамляти обличчя, додаючи природної грації. Її пальці торкнулися шиї, коли вона нанесла краплю парфумів — пряний аромат із ноткою сандалу, що огорнув її теплом. Вона встала, її босі ноги відчули прохолоду підлоги, коли дістала з шафи чорні туфлі на високих підборах — тонкі ремінці обвивали щиколотки, коли вона їх застібала, а стукіт підборів відлунював у її грудях, як передчуття.

Зоряна спустилася сходами до вітальні, її кроки були впевненими, сукня шелестіла, оголюючи стегна при кожному русі. Унизу Артем Олександрович сидів у кріслі, його сивіюча голова була схилена до Вадима, що сидів навпроти, тримаючи склянку води. Їхня розмова була серйозною — батько говорив про бізнес, згадуючи контракти в Одесі, а Вадим кивав, його погляд був зосередженим. За кілька хвилин до цього він написав: "Під’їжджаю," і вона відписала: "Заходь у будинок, почекаєш." Тепер він був тут, і коли її каблуки процокотіли по паркету, Вадим підняв очі. Його погляд ковзнув по її ногах, сукні, що облягала її форми, до її обличчя, зупинившись на бордових губах. Він усміхнувся — криво, із ноткою жару, що спалахнув у його погляді.

Артем обернувся, його усмішка стала щирою.

— Зіронько моя, яка ти красуня, — сказав він, його голос був теплим, коли він встав і обійняв її. — Ідіть, розважайтеся, дітки.

Вадим усміхнувся, його сміх був низьким, коли він підвівся. Зоряна кивнула, її очі блиснули, і вони вийшли до його "Range Rover". Вона сіла на пасажирське сидіння, її сукня злегка піднялася, оголюючи стегна, коли вона схрестила ноги, і Вадим завів двигун, його пальці стиснули кермо.

— Ну що, готова, красуне? — запитав він, його голос був низьким, із ноткою спокуси, коли він глянув на неї.

Вона нахилилася до панелі, її пальці ввели геолокацію "Luce d’Oro" у навігатор, її нігті блиснули в тьмяному світлі салону.

— Більше, ніж ти думаєш, — сказала вона, її тон був м’яким, із легким жаром, коли повернулася до нього. — "Luce d’Oro" — місце, де вечір стає особливим.

Він рушив, його погляд ковзнув по її оголених ногах, коли повернув на дорогу.

— Ти виглядаєш так, ніби цей вечір уже особливий, — сказав він, його голос став хрипким, коли глянув на неї ще раз.

Вона відкинулася на сидіння, її усмішка стала ніжною, коли глянула на нього, її дихання стало глибшим.

— Може й так, — відповіла вона, її тон став тихішим, із ноткою спокуси. — Але все залежить від того, як ти його проведеш.

Він глянув на неї, його очі блиснули, коли повернув на наступну вулицю.

— Я проведу його так, щоб ти не забула, — сказав він, його голос став гарячим, коли його пальці стиснули кермо сильніше.

Вона стиснула губи, її серце закалатало, коли нахилилася ближче, її парфуми заповнили салон.

— Тоді не поспішай, — сказала вона, її голос став м’якшим, із ноткою жару. — Бо я люблю, коли все триває довго.

Він усміхнувся, його погляд став глибшим, коли додав газу.

— Я не поспішатиму, — відповів він, його тон був хрипким. — Але якщо ти так дивитимешся на мене всю дорогу, я можу не доїхати.

Вона відкинула голову, її усмішка стала звабливою, коли глянула на нього з-під вій.

— То тримай очі на дорозі, — сказала вона, її голос став тихішим, із ноткою спокуси. — Бо я ще не почала тебе відволікати.

Він глянув на неї, його очі палахкотіли, коли повернув на наступну вулицю.

— Ти вже почала, — сказав він, його голос став гарячим. — І я вже думаю, як би затримати тебе довше, ніж на вечерю.

Її груди стиснулися від болю, що залишився після слів Максима про пропозицію Олесі, але вона змусила себе відкинути це, її погляд став гострішим, коли глянула на Вадима. Вона вирішила заглушити цей біль — його словами, його близькістю, можливо, навіть його тілом, якщо вечеря приведе її до цього. Дорога до "Luce d’Oro" була недовгою, але їхній діалог — гарячий, пов’язаний, із ноткою спокуси — створював між ними напругу, що пульсувала, як струм, і вона знала, що цей вечір може стати її порятунком або новою пасткою.