42

Зоряна сиділа за своїм столом у кабінеті, її пальці гарячково гортали ескізи, а погляд ковзав по записах, що накопичилися за ранок. Сонце ледь пробивалося крізь панорамні вікна, кидаючи тьмяні відблиски на підлогу, але її думки гуділи — спогади про ніч у кухні, його п’яний поцілунок, його кров на її руках. Телефон завибрував, розриваючи тишу, і вона глянула на екран — Вадим. "Завтра вільний, запрошую на вечерю. Місце обираєш ти — я в Києві майже сліпий," — писав він. Її губи скривилися в хитрій усмішці, її пальці швидко надрукували: "Гаразд, домовились." Вона відклала телефон, її серце стукнуло від передчуття, але вона змусила себе зосередитися на роботі.

День був як вир — роботи сипалося без кінця. Микита влетів із пачкою документів, його краватка висіла криво, а чоло блищало від поту. "Підписи терміново," — кинув він, його голос був різким, коли він поклав папери перед нею. Вона пирхнула, її ручка закреслила кілька пунктів, її погляд став гострим, коли вона штовхнула їх назад. "Перевіряй уважніше," — відрізала вона, її тон був стервозним, але з ноткою втоми. Він кивнув, вибачився і зник, а вона потерла скроні, її пальці тремтіли. Наради з ранку йшли безперервно, їхній гул досі стояв у вухах — без Максима все валилося, його рішучість була тим, що тримало її хаос у порядку.

Вона встала, її каблуки цокнули по підлозі, коли вона попрямувала на чергову нараду, її темно-сині джинси обтягували стегна, білий топ прилягав до тіла. У коридорі вона наткнулася на Олесю — її плечі були опущені, очі почервонілі, ніби вона щойно плакала. Зоряна зупинилася, її усмішка стала отруйною, коли вона оглянула дівчину.
— Ти погано виглядаєш, — кинула вона, її голос був стервозним, із ноткою глузування. — Це ж компанія про дизайн, Олесю, про зовнішній вигляд. Що з тобою?

Олеся шмигнула носом, її пальці стиснули край сумки, і вона тихо пробурмотіла:
— Вибач, я... Максим на роботі? 
Зоряна пирхнула, її погляд став гострим, коли вона наблизилася.
— Чому я маю тобі звітувати? — відрізала вона, її тон був різким, і розвернулася, її каблуки процокотіли, коли вона пішла на нараду, залишивши Олесю позаду.

У конференц-залі нарада кипіла — стіл був завалений ескізами нової колекції, голоси змішувалися в гудінні, коли дизайнери сперечалися про деталі. Зоряна стояла біля дошки, її маркер креслив правки, її голос був впевненим, коли вона вказувала на недоліки. "Це слабке, переробіть," — її тон був різким, але точним. Двері скрипнули, і всі замовкли — Максим увійшов, його русяве волосся було злегка розтріпане, очі червоні від учора. Зоряна підняла одну брову, її серце стукнуло від здивування, але вона сховала це за хитрою усмішкою. Він обійшов стіл, його кроки були впевненими, і сів із протилежного краю, його погляд ковзнув по ній. 

Її любов до нього спалахнула, коли він скинув піджак, кинувши його на спинку стільця, закотив рукави сорочки до ліктів — його вени проступили на міцних передпліччях, його пальці стукали по столу, коли він узяв слово.

Вона спостерігала, її очі блищали — кожен його рух був як удар по її серцю. Його голос, низький і різкий, розривав тишу, коли він критикував ескіз, його рука різко вказала на малюнок, вени напружилися під шкірою, коли він стиснув маркер. "Це не продасться, додайте контрасту," — його тон був упевненим, його погляд ковзав по обличчях, але завжди повертався до неї. Її любов горіла в грудях — він був тут, у своїй стихії, і це розбурхувало її, її пальці стиснули край столу, коли вона уявляла, як ці руки торкаються її, як вони тремтіли вчора, коли він її цілував.

Нарада закінчилася, усі вийшли, їхні кроки затихли за дверима, залишивши лише їх. Вони сиділи по обидва боки довгого столу, її погляд прикипів до нього, його — до неї, тиша стала важкою. 
— Як рука? — спитала вона, її голос був спокійним, але з ноткою тепла. — Марина продезінфікувала?
Він кивнув, його пальці ковзнули по бинту.
— Нормально, — сказав він, його голос був низьким, із ноткою втоми. — Не смертельно.

Вона стиснула губи, її серце закалатало, коли він встав і повільно підійшов, його кроки були тихими, але впевненими. Її груди здіймалися швидше, коли він наблизився, його русяве волосся відкинуло тінь, його очі палахкотіли чимось темним. Вона завмерла — невже знову поцілує? Її тіло напружилося, її думки закрутилися: може, й не треба підставляти Олесю, якщо він її хоче... Але він зупинився за крок від неї, його погляд став холодним, як лід, і його голос різко прорізав тишу.
— Я зроблю пропозицію Олесі, Зоряно. — Він усміхнувся, його усмішка була отруйною, коли він нахилився ближче, його подих торкнувся її обличчя. — Тож не лізь до нас. Ти мені більше не потрібна.

Вона завмерла, її серце розкололося, її пальці стиснули край столу так, що кісточки побіліли. Його слова вдарили по ній, як ніж у груди, її любов до нього горіла, але тепер змішалася з болем, що душив її. Він стояв перед нею, його груди здіймалися, його очі палахкотіли холодною злістю, але в них мерехтіло щось ще — страх, що він ховав за цією жорстокістю. Її горло стиснулося, її тіло тремтіло від його близькості, але вона не відвела очей, її любов боролася з тим, що він щойно кинув їй у обличчя.
 

Привіт, любі) 

Як вам книга? Поділіться своєю думкою в коментарях або ставте зірочки та сердечка ❤️