38

Зоряна відчинила двері будинку Шевчуків, і її підбори тихо цокнули по дерев’яній підлозі передпокою. Тепле світло з кухні просочувалося в темряву, змішуючись із низьким гудінням голосів і легким дзенькотом скла. Її серце стукало — не від утоми, а від того, що чекало попереду. Машина Максима біля воріт, його присутність тут, у її домі, у цей пізній час, була як гострий шип у її планах, але вона вдихнула, її усмішка стала холодною, хижою. Що б він не задумав, вона готова.

Вона ступила на кухню, і перед очима розгорнулася сцена: батько, Артем Олександрович, сидів за кухонним острівцем, його сиве волосся розтріпане, а перед ним стояла пляшка дорогого віскі — янтарна рідина блищала в кришталевій склянці. Напроти нього, спершись ліктем на стільницю, сидів Максим, його темні очі палахкотіли від алкоголю й чогось ще — злості чи відчаю. Пляшка між ними була наполовину порожня, і повітря пахло міцним спиртним, змішаним із напругою.

Зоряна зупинилася, її погляд ковзнув від одного до іншого. Вона кинула сумку на стілець, і склала руки на грудях.

— Татку, що це? — запитала вона, її голос був стервозним, але з ноткою тепла, що завжди звучала для нього.

Артем підняв голову, його очі замутніли від віскі, і п’яна усмішка розтягнулася по обличчю. Він встав, ледь не перекинувши склянку, і потягнувся до неї, його руки обхопили її в незграбних обіймах.

— Зіронька моя! — прогудів він, його голос був гучним, але тремтів від алкоголю. — Ти вдома, моя дівчинко!

Вона скривилася, її руки м’яко відштовхнули його, її тон став різкішим.

— Татку, припини, — сказала вона, її голос був бідкаючим, але з ноткою роздратування. — Де Марина? Чому вона дозволила таке неподобство?

Артем похитнувся, спершись на острівець, його усмішка стала ширшою, але очі почали злипатися.

— Марина... — пробурмотів він, махнувши рукою. — Раніше пішла, сестра в гості приїхала. Вони в ресторані, повернеться пізно. А ми з Максимом... бесідуємо.

Він захихикав, його голова хитнулася вперед, і Зоряна вдихнула, видихнула, її пальці стиснулися в кулаки. Її погляд різко перейшов на Максима, який сидів мовчки, його склянка повільно крутилася в руці. Його очі зустрілися з її, і в них блиснуло щось темне, що змусило її шкіру вкритися мурашками.

— А ти що тут робиш? — запитала вона, її голос став холодним, із лезом.

Максим підняв погляд, його губи скривилися в п’яній усмішці.

— Випиваю, — сказав він, його голос був низьким, із глузливим відтінком. — Хіба не бачиш?

Вона звузила очі, її усмішка стала токсичною, коли вона зробила крок ближче.

— Це я бачу, — кинула вона, її тон був різким. — Але це потрібно саме тут робити? Може, підеш до своєї голубки?

Він заливисто засміявся, його сміх був диким, і відкинувся на спинку стільця, його рука стукнула по столу. Артем, що вже ледь не спав, спершись на її плече, здригнувся, але його очі залишалися заплющеними.

— А де ти була? — раптом запитав він, його голос став гострішим, хоча віскі все ще туманило його. — На роботі не було, Каміла з Наткою не в курсі. М?

Вона глянула на нього, її погляд став сталевим, але усмішка залишилася.

— Не твоя справа, любчику, — сказала вона, її голос був тихим, із ноткою отрути.

Він злісно глянув на неї, його рука раптово вхопила її за зап’ястя — міцно, його пальці стиснули її шкіру. Її серце стукнуло, але вона не відвела очей.

— Де. Ти. Була? — повторив він, його голос став хрипким, його хватка посилилася.

Вона підняла брову, її усмішка стала ще злішою.

— Розважалася, — кинула вона, її тон був глузливим. — Така відповідь тебе задовольнить?

Він пирхнув, його очі блиснули гнівом.

— З ким? — гаркнув він, його рука стиснула її сильніше.

Вона глибоко видихнула, її погляд став холодним.

— Відпусти мене, — сказала вона, її голос був тихим, але небезпечним.

Він нахилився ближче, його подих пах віскі, його очі палахкотіли.

— З ким? — повторив він, його голос став гучнішим. — Ти не відповіла!

Вона всміхнулася, її усмішка стала отруйною.

— Ну яка тобі різниця? — кинула вона, її тон був різким. — Хвилюйся, з ким розважається твоя голубка.

Він засміявся — коротко, різко, його сміх був як удар.

— Відповідай! — гаркнув він, його рука стиснула її зап’ястя так, що вона відчула біль.

Її серце закалатало, але вона не відвела погляду, Зоря зробила крок ближче, її тіло напружилося. Її очі блиснули — не страхом, а викликом, її шкіра горіла від його дотику, але вона тримала себе в руках.

— Ти п’яний, Максиме, — сказала вона, її голос став тихішим, але з лезом. — І дурний, якщо думаєш, що я тобі щось винна.

Він глянув на неї, його очі палахкотіли — гнів змішався з чимось глибшим, темнішим, що змусило її дихання збитися. Він різко смикнув її до себе, його друга рука вхопила її за талію, і перш ніж вона встигла відреагувати, його губи притиснулися до її — пристрасно, грубо, із злості, що вирвалася назовні. Її тіло спалахнуло, її руки мимоволі вперлися в його груди, але вона не відштовхнула його одразу — його жар, його смак віскі й відчаю обпік її, і на мить її світ закрутився.
 

Привіт)

Ох і гаряче стає, як думаєте, що буде далі?💔