37

Зоряна вийшла з "Темного кута", її підбори тихо цокотіли по бруківці Подолу, а вечірнє повітря холодило шкіру, все ще гарячу від напруги зустрічі зі Стасом. Ескізи нової колекції "Tkachenko & Shevchuk" скоро опиняться в руках "VogueVerse", а Олеся Бойко — на гачку, завдяки зламаному доступу до її робочого профілю. Зоряна всміхнулася сама до себе, її усмішка була холодною, хижою — перший крок її помсти зроблено, і він був бездоганним.

Вона відійшла від пабу, її погляд ковзнув по темній вулиці, і зупинилася — біля "Range Rover" стояв Вадим, його постать підсвічувалася слабким світлом ліхтаря. Він усміхався, спершись на машину, його сорочка була розстебнута на кілька ґудзиків, а очі блищали знайомим теплом. Зоряна мимоволі всміхнулася у відповідь, її кроки стали легшими, коли вона підійшла ближче.

— Ти хіба не поїхав? — запитала вона, її голос був стервозним, але з ноткою тепла, що проскочила проти її волі.

Він розвів руками, його усмішка стала ширшою, майже хлоп’яцькою.

— Я як справжній лицар не міг покинути дівчину саму вночі, — сказав він, його голос був низьким, із легким смішком, що змусив її серце стукнути трохи швидше.

Вона засміялася, її сміх був дзвінким, щирим, розрізаючи тишу вулиці.

— Я рада, що ти дочекався мене, — сказала вона, її тон став м’якшим, і вона глянула на нього, її очі блиснули в сутінках.

Він підняв брову, його погляд став допитливим, але теплим.

— Як твоя ділова зустріч? — запитав він, його голос був спокійним, із ноткою цікавості.

— Успішна, — відповіла вона, її усмішка стала хитрою, майже хижою, але вона швидко сховала це за легким смішком. — Поїдемо?

— Поїхали, — сказав він, його голос був теплим, і він відчинив їй дверцята. — Тільки скажи адресу.

— Додому сер, — кинула вона, сідаючи в машину.

Він завів двигун, і дорога почалася з тиші, яку швидко розірвав його голос. Вадим розповів дурну історію про те, як його друг в Одесі одного разу застряг у човні посеред моря через спір із рибалками, а Зоряна пирхнула, додавши: "Твій друг явно не знає, коли зупинитися, як і ти." 
Він зареготав, його сміх був гарячим, заразливим, і вона не втрималася, засміявшись у відповідь. Їхні жарти перескакували один на одного — вона кинула щось про його "лицарські" замашки, він відмахнувся, сказавши, що "лицарі завжди перемагають", і салон наповнився їхнім сміхом, легким, невимушеним, таким, що змушував її на мить забути про Олесю, Максима й Стаса.

Коли "Range Rover" зупинився біля будинку Шевчуків, Зоряна глянула у вікно й завмерла — біля воріт стояла машина Максима. Її серце стукнуло від здивування, але вона швидко сховала це за усмішкою, її пальці легенько стиснули край жилетки. Вадим помітив її погляд, його брови злегка піднялися.

— Що таке? — запитав він, його голос був низьким, із ноткою цікавості.

Вона повернулася до нього, її усмішка стала ширшою, удавано легкою.

— Та гості завітали, судячи по машині, — сказала вона, її тон був спокійним, але в очах блиснуло щось гостре. — Тож я краще піду.

Він кивнув, вийшов із машини й відчинив їй пасажирські дверцята. Провів її до воріт, його рука легенько торкнулася її плеча, і він нахилився, поцілувавши її в щічку. Її шкіра спалахнула від дотику, його подих залишив теплий слід, і вона відчула, як її пульс прискорився, але стримала себе, її усмішка стала глузливою.

— Завтра в мене робота, — сказав він, його голос був теплим, із ноткою обіцянки. — Планував бути в Києві три дні, але заради тебе залишуся довше. Ще точно навчу тебе тенісу як слід.

Вона засміялася, її сміх був глузливим, але м’яким, із легким відтінком жару.

— Ну-ну, спробуй, — кинула вона, її очі блиснули викликом.

Він усміхнувся, його погляд став палаючим, але ніжним.

— До зустрічі, Зоряно, — сказав він, його голос був низьким, майже шепотом.

— До зустрічі, — відповіла вона, її тон був теплим, і вони попрощалися, її рука легенько махнула йому, коли він відступив до машини.

Зоряна повернулася до воріт, її серце стукало — від жару Вадима, що залишився на її шкірі, від машини Максима, що стояла перед будинком, від передчуття того, що чекало всередині. Вона зупинилася, її пальці стиснули ремінець сумки, а погляд ковзнув по знайомому силуету автівки. Максим тут. У її домі. У цей пізній час. Її усмішка стала холоднішою, хижою — що б він не задумав, це лише додавало їй вогню.

Вона зробила крок до воріт, її туфлі цокотіли по бруківці, і її думки завертілися. Що Максим тут робить? Чи знає він щось? Чи це просто випадковість? Її пальці легенько торкнулися щоки, де ще відчувався слід чоловічих губ, і вона пирхнула — Вадим був приємним відволіканням, але її мета була чіткою. Вона відчинила хвіртку, її хода стала впевненішою, хижою, її жилетка оголила плечі в сутінках, а коротка спідниця підкреслила кожен рух.