30

Максим провів руками по обличчю, намагаючись заспокоїтися, але замість цього ще більше розлютився. Йому потрібно було щось розбити. Щось жбурнути. Виплеснути цей вир емоцій, що клекотав у ньому, як кипляча вода в закритому казані.

Він зробив крок назад.

Потім ще один.

А потім розвернувся і широкими кроками рушив до своєї кімнати, грюкнувши дверима так, що по стінах прокотилася луна.

Тільки це не допомогло.

Тіло все ще палало.

Голова — теж.

А Зоряна…

Він уявив, як вона зараз лягла у своє ліжко, вкрилася ковдрою, задоволено усміхаючись у темряві. Як вона знала, що він не спить. Що злиться. Що не може позбутися її образу.

Максим упав на ліжко, витріщившись у стелю.

Він знав, що рано чи пізно ця гра дійде до точки кипіння.

І тоді вже не вона встановлюватиме правила.

Ранок видався похмурим. Небо затягнуло сірими хмарами, повітря було важке, вологе. Максим стояв біля кухонної стільниці, стискаючи чашку з кавою так міцно, що пальці побіліли. Його голова розколювалася. Він майже не спав.

Майже — бо щойно заплющував очі, перед ним з’являлася вона.

Чорт.

Максим ковтнув гарячу рідину, навіть не відчуваючи смаку.

І саме в цей момент до кухні увійшла Зоряна.

Ніби нічого не сталося.

Ніби не перевернула його всесвіт з ніг на голову кілька годин тому.

— О, ти вже не спиш? — її голос звучав легко, безтурботно. Вона пройшла повз, зовсім трохи зачепивши його плечем, і відкрила холодильник.

Максим мовчав.

— Як ніч? — вона кинула швидкий погляд через плече.

Він ледве стримався, щоб не розчавити чашку.

Знову.

Вона знову це робила.

Максим повільно поставив чашку на стіл і глянув на неї.

— Прекрасно, — його голос був низьким, сухим.

— Та невже? — її губи ледь смикнулися.

Вона спокійно дістала пляшку молока, відкрутила кришку і налила трохи в свою каву. Повільно, ніби насолоджуючись кожною секундою.

— Схоже, комусь сьогодні не подобається цей ранок, — її голос звучав майже співчутливо, але в очах блищала насмішка.

Максим стиснув щелепи.

Він відчував, як її слова повільно, методично проникають під шкіру, як вона майже навмисно розбурхує його.

— Тобі весело? — його голос був тихим, небезпечним.

Зоряна зробила ковток кави, знову зустрічаючись із ним поглядом.

— Трохи.

Її очі блищали тим знайомим лукавством.

Вона знала, що він злий.

Знала, що не давала йому спокою цієї ночі.

І це їй подобалося.

Максим повільно відставив чашку і схрестив руки на грудях.

— Ти думаєш, це гра?

— А що, ні?

Вона стояла навпроти, впевнена, спокійна. Як завжди.

Максим зробив крок уперед.

— Якщо це гра, то тобі варто задуматися, хто врешті-решт виграє.

Зоряна відпила ще ковток і злегка підняла брову.

— Думаєш, це будеш ти?

Його пальці стиснулися в кулаки.

Ця жінка була чортовою катастрофою.

А він — ідіотом, що потрапив у її пастку.

Максим вдихнув глибше, намагаючись утримати рівновагу. Ця розмова могла зайти надто далеко, а він не збирався більше вестися на її провокації.

— Я не граю в ці ігри, Зоря, — його голос звучав глухо. — Я не та людина, яку можна тягати за мотузки, коли тобі заманеться.

Зоряна ледь нахилила голову, вивчаючи його.

— О, справді? — її голос був легким, але в очах виблискувала небезпечна цікавість. — То що ж це було вночі?

Максим підійшов ближче, майже впритул, нахилившись так, що вона могла відчути його подих на своїй шкірі.

— Помилка.

Це слово зависло між ними, холодне, чітке.

Зоряна не ворухнулася.

— Як цікаво. То чому ж ти тоді не пішов?

Максим стиснув щелепи.

— Бо я не такий сильний, як думав.

Вона посміхнулася — ледве помітно, але досить, щоб його пальці сіпнулися від бажання схопити її, зірвати цю самовпевненість з її обличчя.

— Але зараз ти сильніший, так? — її голос був тихий, майже насмішливий.

Максим вирівнявся.

— Я не той, хто дозволяє собі забути, що дійсно має значення.

Зоряна підняла брови.

— О, то це момент, коли ти згадуєш про Олесю?

Її тон став гостріший.

Максим зціпив зуби.

— Я люблю її.

— Любиш? — вона протягнула це слово, ніби пробуючи його на смак.

Максим кивнув, зустрічаючись із її поглядом.

— Так.

Зоряна змовкла на кілька секунд, уважно вивчаючи його обличчя.

— Ага… — вона зробила ще один ковток кави. — Ну що ж, Максиме, я дійсно бажаю тобі щастя.

Її голос був надто спокійний. Надто рівний.

Але її очі…

Максимові здалося, що там щось промайнуло. Ледь вловиме, але він його помітив.

І це його розлютило ще більше.

— Якщо ти думаєш, що можеш маніпулювати мною, змушуючи сумніватися в тому, що я відчуваю до Олесі, ти помиляєшся.

Зоряна посміхнулася ширше.

— Ой, Максиме. Повір, я ні в чому не хочу змусити тебе сумніватися. Навпаки.

Вона нахилилася ближче, майже шепочучи:

— Я хочу, щоб ти був упевнений у своїх почуттях.

Він глянув на неї зверху вниз, його груди здіймалися від стримуваного гніву.

— Тоді тобі не варто було виходити вночі з кімнати.

Зоряна зробила крок назад, відверто задоволена тим, що бачила перед собою.

— Але ж ти сам вийшов, пам’ятаєш?

Його кулаки стиснулися.

Вона мала рацію.

І це бісило його ще більше.