26

Зоряна ще раз глянула на Максима.

Він досі стояв біля Олесі, і їхня близькість дратувала її до судом. Олеся сміялася, легко торкаючись його плеча. Максим не відсторонювався. Більше того — йому це подобалося.

Це мало закінчитися. Прямо зараз.

Зоряна знову зробила ковток текіли, цього разу зморщившись від палючого смаку. Її погляд темнів, і не лише від алкоголю — гнів, ревнощі та бажання помститися змішалися в один вир.

Гаразд. Якщо він хоче побути героєм, нехай.

Вона підвелася, ледве втримавши рівновагу. Потім хитнулася і сперлася на стійку бару. Її голова похилилася, а погляд став розмитим.

— Хух… — вона глибоко вдихнула і ледь чутно пробурмотіла. — Щось… мені не добре…

Бармен здивовано глянув на неї, але нічого не сказав. Він таких бачив сотні щовечора.

Наступним кроком було привернути увагу Максима.

Зоряна зробила кілька кроків від бару і знову похитнулася, цього разу сильніше. Спеціально. Кілька людей навіть зупинилися, щоб подивитися на неї.

— Ой… — вона схопилася за голову, потім провела рукою по шиї, наче їй стало жарко.

Максим все ще не звертав уваги.

Ага, так просто не спрацює? Гаразд.

Вона зробила ще один хиткий крок — і цього разу навмисно перечепилася об власний каблук. Її тіло хитнулося, вона різко впала вперед і…

Прямо у чиїсь міцні руки.

Його.

— Зоря? — голос Максима був сповнений тривоги. Він міцно притримав її за плечі, а потім швидко провів руками по її обличчю, ніби намагаючись зрозуміти, наскільки погано.

— Ти… — вона повільно розплющила очі, зробивши їх максимально розмитими, — ти тут?

— Що з тобою? — його руки ще сильніше стиснули її.

— Я… не знаю… — вона хитнулася ще раз. — Голова… все крутиться…

Максим скривився, а потім кинув швидкий погляд на бармена.

— Що вона пила?

— Космополітен, а потім текілу, — байдуже відповів той.

Максим видихнув і повернувся до неї.

— Навіщо ти стільки випила?

— Я… я просто… — вона зробила вигляд, ніби намагається зосередитися. — Все розмите…

І, додавши останній штрих до вистави, вона ослабила коліна і повисла на ньому.

Максим вилаявся і швидко підхопив її.

— Ти ледве стоїш!

— Я не хотіла… я просто… — вона похитала головою. — Я не можу… я не можу дихати…

Його тіло напружилося.

— Гаразд, треба вивести тебе на повітря.

— Н-ні! — вона раптом схопила його за сорочку, вчепившись у неї як у рятувальний круг. — Не залишай мене тут.

— Я і не планував, — буркнув він, оглядаючись.

І тут втрутилася Олеся.

— Максиме, що сталося?

Зоряна знала, що цей момент настане.

— Вона перепила, — сухо відповів він.

— Давай я допоможу…

О, ні, люба, тут ти не потрібна.

Зоряна різко смикнулася і майже впала, змусивши Максима міцніше схопити її.

— Н-ні! — її голос тремтів. — Тільки не вона!

Максим здивовано нахмурився.

— Що?

— Не… Не хочу її бачити! — вона різко хитнула головою, ніби це додатково підкреслювало її стан. — Забери її звідси…

Олеся відсторонилася, вражена такою реакцією.

— Що?

— Забери її! — майже закричала Зоряна, роблячи вигляд, ніби її зараз знудить.

Максим стиснув щелепи.

— Олеся, просто виклич собі таксі і йди.

— Але…

— Йди!

Олеся глянула на нього, потім на Зоряну. І, бурмочучи щось собі під ніс, пішла.

Перемога.

Але на цьому план ще не закінчився.

— Я не можу тут залишатися… — пробурмотіла вона, слабко опускаючи голову.

— Гаразд, я викличу таксі.

— Ти поїдеш зі мною?

Максим зітхнув.

— Так.

Зоряна внутрішньо посміхнулася.

Він посадив її у машину, і поки вона вдавано опускала голову на його плече, він відкинувся на спинку сидіння, не помічаючи її переможного блиску в очах.

Що ж, Максиме. Тепер ти — мій.