20

Зоряна зачинила за собою двері готельного номера, зітхнувши з полегшенням. Вадим підвіз її до готелю, і, попри його пропозицію ще трохи прогулятися, вона ввічливо подякувала за день — за екскурсію, ресторан, компанію — і пішла. Вадим не наполягав, лише всміхнувся своєю невимушеною усмішкою, від якої багатьом жінкам, мабуть, ставало тепліше. Але зараз вона не хотіла продовження вечора. Їй потрібно було побути на самоті.

У номері було затишно. Вона кинула сумочку на стіл, підійшла до великого панорамного вікна і поглянула на нічне місто. Вогні ліхтарів мерехтіли у відображенні скла, а вулицями снували машини, ніби життя не зупинялося ні на мить. Але її думки були не про це.

Максим…

Його дзвінок досі звучав у голові. Роздратований голос, звинувачення, гнів. "Що ти їй сказала?!", "Не прикидайся!", "Вона плаче через тебе!" — це повторювалося, наче заїжджена платівка. Вона нічого не казала Олесі. Навіть не бачила її останнім часом.

Зоряна пройшла до ванної, запалила світло. Дзеркало відбило її трохи втомлене обличчя, але всередині було дивне відчуття спокою. День видався цікавим, навіть легким — як давно вона не дозволяла собі так розслабитися?

Вода приємно ковзала шкірою, змиваючи напругу. Гарячі струмені розслабляли м’язи, а аромат шампуню заповнив простір парою. Вона заплющила очі, дозволяючи собі забути про все бодай на кілька хвилин.

Після душу вона дістала з валізи улюблений комплект для сну: шовкову темно-фіолетову майку з тонкими бретелями та такі ж шортики. М’яка тканина приємно лягла на шкіру, додаючи якогось особливого відчуття комфорту.

Зоряна сіла на ліжко, машинально розтираючи вологе волосся рушником, але думки не давали спокою. Вона взяла телефон і набрала номер Микити.

Той відповів майже одразу.

— Добрий вечір, Зоряно Артемівно.

— Микито, що сталося в офісі? Максим мені телефонував, кричав щось про Олесю, але я нічого не розумію.

На іншому кінці запала пауза, потім почувся стриманий голос:

— Ви про фото?

— Які знову фото?

— Хм… — він вагався, але швидко взяв себе в руки. — Сьогодні ввечері Максим Петрович побачив фотографії Олесі з якимось чоловіком.

— І? — Зоряна насупилася.

— Все було виставлено так, ніби це її коханець. І ніби вона… зраджує Максиму Петровичу.

Зоряна витримала паузу.

— І хто зробив ці фото?

— Я, — тихо зізнався Микита.

Вона повільно сіла рівніше.

— Тобто ти стежив за Олесею?

— Так… Але я не мав наміру робити це без вашого дозволу. Просто… я підозрював, що з нею щось не так.

— І ти вирішив діяти самостійно?

— Вибачте, Зоряно Артемівно. Я знаю, що це неправильно.

— Ти розумієш, що це могло мати серйозні наслідки?

— Так. Але є ще одне…

— Кажи.

— Коли Максим Петрович побачив ці фото, він одразу пішов до Олесі. Вона була у відділі дизайну, і там розгорівся скандал.

— Я слухаю.

— Олеся спершу розгубилася, але швидко взяла себе в руки. Вона сказала, що це підстава. Що вона не знає цього чоловіка.

— І Максим їй повірив?

— Так. Вона придумала, що цей чоловік передав їй повідомлення від вас. Ніби ви наказали їй триматися подалі від Максима, інакше їй буде погано.

Зоряна різко стиснула телефон.

— Ну звісно, він повірив їй.

— Так. Він був розлючений. Я думаю ваша напружена ситуація з ним дала їй змогу використати це проти вас. Плачучи, втекла з роботи. Максим Петрович за нею, це все.

Зоряна заплющила очі, повільно вдихнула.

— Я не буду тебе сварити, Микито, але більше ніколи не роби такого без мого дозволу.

— Я розумію, більше так не буде.

— Добре. Спасибі за інформацію.

Вона вимкнула дзвінок і відкинулася на подушки.

Олеся виставила її винною. І Максим… Він навіть не сумнівався. Він одразу повірив Олесі.

Зоряна міцно заплющила очі.

Вона не знала, що відчуває сильніше — злість чи розчарування.

Привіт) 

Будь ласка ставте вподобайки, зірочки та підписуйтесь аби не пропустити виходу нових глав♡