12

Максим, втомлений і сердитий, сидів за столом, серйозно поглядаючи на екран свого телефону. Дзвінки до Олесі не припинялися, але вона щоразу не відповідала. Час від часу він нервово стискав телефон у руках, ніби намагаючись змусити її відгукнутись.

Зоряна стояла в дверях його кабінету, спостерігаючи за його розгубленістю. Вона знайшла у цій ситуації дивну втіху. Відсутність Олесі тільки збільшувала його гнів, а цей гнів був теплим для її душі. Вона не могла не помітити, як його вилиці знову й знову напружуються, коли він отримує відмову від тієї, кого він так ревно намагається повернути.


— Максиме, я хотіла поговорити про поставку тканини для нової колекції, — сказала Зоряна з усмішкою на обличчі, що виглядала холодною та досить байдужою.

Вона спостерігала, як його настрій ще більше погіршився, коли він побачив її, наче її присутність тільки додавала напруги. І з кожним її словом гнів посилювався, хоча він намагався не звертати уваги. Але в її погляді знову загорілися ті самі іскри.

— Ой, як мені тебе жаль, Максиме. Олесі нема. Напевно, це дуже важко — бути нелюбимим... Коли тебе ігнорує твоя ж кохана, — зиркала вона, граючи на його нервах.

Максим стрімко підняв голову і зірвався з місця. Всі ці зауваження дратували його до краю. І раптом він наблизився до неї, їхні погляди зустрілися на долю секунди. Вона відчувала, як його тіло наближається, і це було вже занадто багато для обох.

Його поцілунок був пристрасним, жорстким, майже як спалах гніву, яким він не міг опануватися. Тепле і палке дотикання, що все-таки вимушено, але врешті-решт зупинилося, коли пролунав дзвінок його телефону.

Це була Олеся.

Максим відсунувся, рвучко схопивши телефон, наче це була його єдина надія на розрядку цього моменту. Зоряна стояла, трохи розгублена, намагаючись зрозуміти, що сталося. В її голові панувала тиша, вона не чекала на цей поцілунок.

З іншого боку лінії звучав голос Олесі, з сумом і злістю:

— Не дзвони мені більше, Максиме. Я не прийду на роботу. Я не буду більше з тобою працювати. Ти зрадник.

Максим був збитий з пантелику. Він запитав у відповідь: 
— Олеся, чому? Що сталося? Я не розумію... Ти знаєш, я тебе люблю.

Зоряна не могла втриматися, її усмішка була спокусливою й водночас зухвалою, як вона підійшла до нього ближче.

— Ну, ти довго? Я вже вся горю, — тихо, але чітко сказала вона, дозволяючи своїй інтонації бути проникливою й несподівано близькою.

Максим, на мить зупинившись, поглянув на неї з недовірою, намагаючись контролювати свою гнівну реакцію. Олеся з іншого боку лінії почула ці слова. В її голосі знову з’явилась сльоза:

— І ти ще не розумієш, чому я образилась? Між нами все скінчено.

І вона вимкнула телефон.

Максим стояв, стиснувши кулаки, його обличчя було червоне від злості, жилки на шиї напружилися, ніби ось-ось луснуть. Він дихав важко, ніби кожен вдих був для нього зусиллям. Його очі палали, немов вогняні кульки, готові випалити все на своєму шляху. Він не міг повірити, що сталося. Олеся, його Олеся, яку він кохав, якій він довіряв, просто вимкнула телефон і сказала, що між ними все скінчено. Його світ розвалився на шматки, і він не знав, як зібрати його назад.

Зоряна, тим часом, стояла поруч, її губи були злегка відкриті, на них грала лукава посмішка. Вона насолоджувалася моментом, насолоджувалася тим, що змогла вивести Максима з рівноваги. Вона знала, що її слова, її крик, дійшли до Олесі, і це було саме те, що вона хотіла. 

— Ну що, коханий, — промовила вона, нахиляючись до нього, її голос був спокусливим і водночас злим, — ти думав, що після того, як облизав мене, можеш говорити іншій про кохання? Мені це не подобається.

Максим повільно повернув голову до неї, його погляд був холодним, ніби лід. Він підійшов до неї впритул, його груди майже торкалися її, і прошипів:

— Ти, отруйна зміюка, — його голос був низьким і грізним, — ти думаєш, що можеш грати зі мною? Ти думаєш, що можеш зруйнувати моє життя і вийти сухою з води?

Зоряна не відступила, її очі блищали викликом. Вона знала, що Максим був на межі, але їй це подобалося. Вона любила цю гру, любила відчувати свою владу над ним.

— Ох, Максим, — вона промовила, її голос був м'яким, ніби шовк, — ти сам це зробив. Ти сам підкинув дрова у вогонь. А тепер гаси.

Максим стиснув зуби, його руки здригнулися, ніби він намагався стримати себе, щоб не вдарити її. Він знав, що Зоряна грала з ним, але він не міг дозволити собі втратити контроль. Він повернувся до свого столу, схопивши папку з документами, і кинув її на стіл з такою силою, що папери розлетілися по всій кімнаті.

— Вийди, — прошипів він, не дивлячись на неї. — Вийди, поки я ще можу себе стримувати.

Зоряна посміхнулася, її губи злегка здригнулися, ніби вона хотіла щось сказати, але вирішила залишити це на потім. Вона повільно повернулася і вийшла з кабінету, залишивши Максима наодинці з його думками.

Він сів за стіл, його руки тремтіли, а в голові крутилися лише одні думки: Олеся, її слова, її сльози. Він не міг повірити, що все зайшло так далеко. Він схопив телефон і знову набрав її номер, але вона не піднімала трубку. Він кинув телефон на стіл і закрив обличчя руками, відчуваючи, як його злість поступово змінюється на відчай.

А Зоряна, тим часом, йшла коридором, її серце билося швидше, ніж зазвичай. Вона знала, що зробила щось непоправне, але їй це подобалося. Вона любила цю гру, любила відчувати, як її дії впливають на інших. І вона знала, що ця гра ще далеко не закінчена.

Привіт, прошу підтримати мене та мою книгу, ви слугуєте величезною мотивацією продовжувати нові глави⁠♡