9

Марина вже встигла розставити охолоджувальні напої на столику біля дивана, де всі зручно розмістилися. Софія Тарасівна зняла легкий піджак і одразу зауважила:

— Маринко, ти завжди все робиш з душею. У тебе якийсь особливий талант створювати затишок.

— Та де там талант, Софіє, — кокетливо відмахнулася Марина. — Просто звичка. Але ж для ваших сімей усе найкраще.

— Так-так, ми тебе всі цінуємо, — додала Зоряна, ледве помітно усміхнувшись, коли Марина, проходячи повз, ніжно доторкнулася до її плеча. Марина була тією людиною, яка завжди знаходила спосіб підтримати її, навіть коли все навколо ставало хаотичним.

На терасі вже було накрито стіл. Запахи маринованого м’яса, гранатового соку та свіжої зелені наповнювали повітря, викликаючи непідробний апетит.

— Артеме, я навіть не знаю, як ти примудряєшся кожного разу вигадувати щось нове, — хвалив Петро, обираючи найсоковитіший шматок стейка.

— Це все натхнення, Петре, — відповів Артем, розливаючи гранатовий соус у соусники. — Коли є така компанія, хочеться дивувати.

— Дивувати — це мало сказано, — підтримала Софія, пробуючи салат. — Тут усе просто ідеально!

Максим мовчки взяв свою тарілку і відійшов до дальнього краю столу. Він тримався трохи відсторонено, лише інколи кидаючи короткі репліки.

— Максиме, — Зоряна глянула на нього через стіл. — Як тобі?

— Нормально, — сухо відповів він, не підводячи очей від телефону.

— А от я думаю, що це найкраще м’ясо, яке ми коли-небудь їли, — саркастично додала вона, приховуючи роздратування.

— Ну, тобі ж видніше, — кинув Максим.

— Дітки, давайте без сварок, — втрутилася Софія, намагаючись пом’якшити атмосферу.

Решта вечора за столом минала в легких розмовах між дорослими. Артем із Петром почали обговорювати майбутню бізнес-поїздку, Софія ділилася враженнями від останнього відпочинку на морі, а Зоряна, хоч і долучалася до бесід, постійно відчувала на собі погляди Максима.

Він явно нервував. Його різкість у розмовах і напруженість видавали, що він досі злиться через історію з Олесею. І він був абсолютно правий — це була її робота. Але зараз вона не збиралася виправдовуватися, тим більше перед ним.

Коли почало вечоріти, всі перебралися до дому. Софія Тарасівна та Марина заговорилися на кухні про рецепти. Петро з Артемом сіли в кабінеті за обговоренням деталей майбутньої угоди, а Максим залишився у вітальні.

Він сидів на дивані, гортаючи щось у телефоні, й виглядав абсолютно незацікавленим тим, що відбувається навколо.

Зоряна вирішила діяти. Вона підійшла й сіла поруч із ним.

— Максе, ти що, забув, як весело нам було разом раніше? — почала вона легким тоном, ніби йшлося про щось незначне.

— Що ти хочеш? — різко запитав він, навіть не подивившись на неї.

— Нічого особливого, просто вирішила поговорити, — її голос звучав м’яко, майже муркотінням. — Ти такий гарний сьогодні, не можу відірвати очей.

— Зоряно, припини, — він відклав телефон і нарешті подивився на неї. У його очах було роздратування.

— Чому припинити? Ти ж знаєш, як сильно ти мені подобаєшся, — вона нахилилася ближче, ніби хотіла поділитися таємницею, і тихо прошепотіла: — Я хочу тебе.

Максим різко відхилився назад, ніби її слова його обпекли.

— Ти ненормальна. Не наближайся до мене більше.

Він різко піднявся, взяв чашку чаю зі столика й зробив кілька ковтків, намагаючись заспокоїтися. Потім, не сказавши більше ні слова, він вийшов із кімнати, прямуючи до гостьової спальні.

Зоряна залишилася сидіти на дивані, відчуваючи, як тремтять руки. Їй було гірко від його слів, але вона знала, що це лише початок. В її голові вже крутився план. Снодійне, яке вона непомітно підмішала в чай, почне діяти зовсім скоро.