8

З самого ранку неділі Зоряна допомагала батькові на кухні. Артем Олександрович вирішив приготувати щось особливе, щоб здивувати гостей, і придумав новий рецепт маринованого м’яса на мангалі з додаванням гранатового соку. Він був захоплений кулінарією й любив експериментувати, а Зоряна, хоч і не часто, але із задоволенням бралася допомагати, особливо коли це стосувалося важливих сімейних заходів.

— Зірочко, візьми, будь ласка, гранати і видави сік, — кинув Артем, стоячи біля столу, заваленого продуктами. — Але дивись, не забрудни все навколо, як минулого разу.

— Я ж казала, то була випадковість, — Зоряна усміхнулася, беручися до роботи.

— У тебе завжди «випадковість», — піддражнив батько, швидко рухаючи ножем, розрізаючи овочі. — Але насправді, без тебе я б сьогодні точно не впорався.

— Тату, ну ти ж знаєш, що я — ідеальна помічниця, — підморгнула вона.

Поки вони працювали, на кухню зайшла Марина, тримаючи кошик зі свіжим хлібом. Вона була невисокою, завжди жвавою жіночкою років шістдесяти. Вона працювала в маєтку Шевчуків уже багато років і знала Зоряну з дитинства. Хоча Зоряна ніколи не показувала своїх емоцій, вона цінувала Марину, як найближчу людину в домі.

— Ну що, мої кулінари, справляєтесь? — спитала вона, дивлячись на Артема й Зоряну.

— Маринко, якщо ти не принесеш чай, ми точно загинемо, — відповів Артем, усміхаючись.

Марина пирхнула, але тут же з любов’ю подивилася на Зоряну:

— Ти сьогодні прямо сяєш, як справжня господиня.

— Та що там, — Зоряна намагалася зберігати свій звичний стриманий вигляд, але відчула, як їй стало тепло на душі від цих слів.

— Може, мені й не варто, але скажу: ти в мене найкраща, Зіронько, — додала Марина, торкнувшись її плеча.

— Маринко, не починай, — буркнула Зоряна, але на мить усміхнулася.

Коли до приїзду гостей залишалося зовсім мало часу, Зоряна вирушила переодягатися. Вона обрала легке біле плаття до колін із ніжної тканини. Його простий, але витончений крій підкреслював її фігуру, а прозорий блиск на губах завершував образ. Волосся вона залишила розпущеним, лише трохи підкрученим на кінцях, що додавало їй легкості.

— Ну що, готова підкорювати світ? — запитала сама себе в дзеркалі, намагаючись приборкати легке хвилювання.

Коли вона вийшла на терасу, де вже зібралися Софія Тарасівна й Петро Іванович, Максим якраз виходив із машини, тримаючи в руках коробку з ароматною східною випивкою та солодощами з ароматом шафрану, меду та кардамону, який було чути навіть крізь коробку. Він подивився на Зоряну, але швидко відвів погляд, навіть не привітавшись.

— Привіт, — промовила вона сама, намагаючись звучати невимушено.

— Ага, — сухо кинув Максим і пішов до батьків.

Зоряна відчула, як в її грудях закрутилося знайоме роздратування. Вона зробила глибокий вдих, щоб заспокоїти себе.

— Все ще злишся, Максе? — кинула вона йому навздогін, коли він пройшов повз.

— Зоряно, я не злюся, я просто тебе ігнорую, — коротко відповів він, навіть не обертаючись.

Вона міцніше стиснула кулаки, але швидко взяла себе в руки.