6

Зоряна прокинулась пізніше, ніж зазвичай. Теплий суботній ранок просочувався через тонкі фіранки її кімнати. Сонячне світло ніжно ковзало по розкішному інтер’єру, виконаному в приглушених тонах крему та золота. Її ліжко було таким зручним, що не хотілося його залишати. Але день обіцяв бути насиченим, і в календарі вже стояла позначка: зустріч з Камілою та Наталі у кав’ярні.

Потягнувшись, вона піднялась і, скинувши з себе шовкову ковдру, підійшла до дзеркала. Відбиток показував впевнену жінку — темно-каштанове волосся спадало хвилями, а очі, трохи сонні, все одно світилися хитрою іскрою. Її обличчя, завжди ідеальне, потребувало лише легкого дотику косметики, щоб стати справжньою зброєю.

Зоряна зупинилася біля шафи, вибираючи, що одягти. Для сьогоднішньої зустрічі з подругами їй хотілося виглядати бездоганно. Після деяких роздумів вона обрала молочну блузку з ніжними рюшами, чорні широкі штани з високою талією та червоні туфлі на високих підборах. На завершення образу — темно-червона помада. Вона завжди додавала їй упевненості.

На кухні вже чекав батько, Артем Олександрович. Його міцна постать в домашньому одязі виглядала трохи втомленою, але тепла усмішка, яку він подарував дочці, одразу наповнила простір затишком.

— Доню, ти знову виглядаєш, як справжня зірка, — сказав він, подаючи їй чашку свіжозмеленої кави.

— Дякую, татусю, — усміхнулася вона, приймаючи чашку. — А що це так гарно пахне?

— Я готую новий рецепт для завтрашнього обіду. Мангал чекає, а м’ясо вже замовлено. Завтра ми здивуємо Ткаченків, — його голос був таким же теплим, як і кава.

— Ти завжди вмієш вразити, — відповіла Зоряна, з ніжністю дивлячись на батька.

Їхній ранковий ритуал був незмінним: теплі розмови, жарти і безмежна підтримка. Тут, удома, Зоряна була іншою — ніжною, доброю, справжньою. Батько був її опорою, єдиною людиною, перед якою вона не вдягала маску "холодної стерви".

У кав’ярні, що знаходилася в самому серці міста, вже чекали Каміла та Наталі. Каміла, як завжди, виглядала розкішно — в обтислій сукні, яка ідеально підкреслювала її фігуру, та з яскраво-червоним манікюром. Наталі, більш стримана, обрала прості джинси та сорочку, але її щира усмішка завжди була головною прикрасою.

— Ну що, дівчата, почнемо з кави чи з історій? — запитала Каміла, сідаючи на зручний диванчик.

— Спочатку історії, звісно! — засміялася Наталі. — Каміло, ти обіцяла розповісти про свого "багатого дядечка".

Каміла театрально зітхнула й почала:
— Уявляєте, він вчора вирішив мене здивувати. Привіз величезний букет троянд і сказав: "Мила, це тобі, бо ти — найкраща". Я розчулена, звісно. А потім він додає: "А тепер швидко одягайся, ми їдемо на футбольний матч!"

— Футбольний матч? — здивувалась Зоряна.

— Саме так! Я сиділа серед галасливих фанатів і намагалася не втратити слух. А він кричав разом з ними, наче хлопчисько. Ось такі у мене тепер побачення.

Дівчата розсміялися, уявляючи цю картину.

— А ти, Наталі, як там твій Костя? — спитала Зоряна, підбиваючи подругу.

— Працює без зупину. Вже ледь не живе в офісі. Доведеться сьогодні знову витягувати його звідти. Інакше він скоро забуде, що існує життя за межами роботи.

Зоряна кивнула, подумки оцінюючи, як Наталі та Костя виглядали разом. Вони були тією парою, що викликала захоплення.

— А у тебе як? — раптом запитала Наталі, дивлячись прямо на Зоряну.

Зоряна зухвало перехилила голову, роблячи вигляд, що роздивляється свої ідеально нафарбовані нігті. Її червона помада блищала під світлом ламп кав'ярні, додаючи образу хижої грації.

— Максим приволік ту свою Олесю. І знаєте, що зробив? Поставив її дизайнером.

Каміла відклала телефон і втупилася в Зоряну з грайливою посмішкою.

— І що ж? Тебе це дивує? — саркастично підкинула вона.

— Дивує? — Зоряна підняла брови, вдавано шокуючись. — Це просто смішно! Вона взагалі не має жодного досвіду. І уявіть: він сказав, що вона "велике майбутнє компанії". Велике майбутнє! — Її голос звучав отруйно. — Ну, звісно, вона ж його лялька.

Наталі сплеснула руками й мало не перекинула чашку капучино.

— Ох, це просто шедевр! — захихотіла вона. — І, звичайно, це не має жодного стосунку до того, що він її обожнює.

— Обожнює? — зухвало перепитала Зоряна, різко поставивши свою чашку матчі на стіл. — Максим взагалі не вміє обожнювати. У нього в голові лише бізнес. І... — Вона зупинилася, кусаючи губу. — Він просто грається з нею, як із іншими.

— Ти справді так думаєш? — Каміла схилилася до неї ближче, і її блакитні очі блищали від цікавості. — Зоряно, давай чесно. Ти ж згораєш від ревнощів.

— Ні, — відрізала Зоряна, але її очі видали протилежне. Вона підібрала клатч зі столу і майже одразу змінила тон. — Просто ненавиджу, коли хтось отримує те, чого не заслуговує. Я працювала роками, щоб довести, що я найкраща, а ця... — Вона зневажливо фиркнула. — Вона отримала все просто тому, що підлабузниця.

Наталі хмикнула, відкинувшись на спинку стільця.

— Максим розумний. Він просто хоче, щоб ти... — вона затримала паузу, дивлячись на реакцію Зоряни, — ...тримала себе в руках.

— Тримала себе в руках? — Зоряна нервово засміялася. — Ха! Максим знає, що мене не зупинити. Він може скільки завгодно ставити переді мною цих Олесь — я завжди виграю.

— Ти справді думаєш, що вона — загроза? — тихо спитала Каміла.

— Ні, — посміхнулася Зоряна з відтінком зловісності. — Вона — не загроза. Вона лише інструмент, яким він вирішив мене дратувати. Але я йому це так просто не спущу.

— І що ти збираєшся робити? — хитро запитала Каміла, з цікавістю спостерігаючи за тим, як Зоряна обережно відставила чашку на стіл. Її рухи були граційними, але зухвалими — кожен жест наче кричав про впевненість і приховану загрозу.

— Зроблю те, що роблю найкраще, — хижо посміхнулася Зоряна, притримуючи пальцем нижню губу, ніби обдумуючи хід шахової партії. — Поставлю її на місце. Вона думає, що вже особлива? Я зітру її ілюзії.