5

Через годину, коли Максим покинув її кабінет, Зоряна сиділа за столом, крутячи в руках свій дорогий чорний стілус. Її очі блищали від нетерпіння. Вона знала, що для першого удару треба щось непомітне, але ефективне, щоб випробувати Олесю на міцність.

Зоряна підняла телефон і набрала номер свого помічника.
— Микито, зайди до мене.

Микита — її вірний виконавець, молодий, амбітний хлопець, який завжди чітко виконував її накази.

— Що трапилось, Зоряно Артемівно? — запитав він, заходячи до кабінету.

— Мені потрібна одна річ. У нашому проекті для "Luxora" зараз працює нова дизайнерка. Тобі потрібно переконатися, щоб саме вона зайнялася підготовкою креслень для головного залу. І, до речі, я хочу, щоб матеріали, які їй передадуть, були трохи... заплутаними.

Микита злегка посміхнувся. Він добре знав стиль Зоряни і розумів, чого вона хоче.
— Я вас зрозумів.

— І ще. Коли вона заплутається — а вона точно заплутається, — потурбуйся, щоб всі знали, хто саме відповідав за цей етап. Але поки що не перебільшуй, це лише перша проба, — додала Зоряна, поглядаючи на Микиту своїми магнетичними очима.

— Зрозумів. Все буде зроблено, як ви хочете, — відповів він і зник за дверима.

Через кілька днів Олеся отримала перше завдання: підготувати креслення для одного з важливих проектів компанії. Вона хвилювалася, адже хотіла показати себе з найкращого боку. Максим підтримував її, запевняючи, що вона все зробить ідеально, але глибоко всередині дівчина відчувала тиск.

Увечері, коли вона розкладала матеріали, щось не складалося. Схеми виглядали дивно, а цифри не збігалися. Вона провела кілька годин над кресленнями, але чим більше працювала, тим більше заплутувалася.

Наступного дня на ранковій нараді, коли вона представила свій результат, один із керівників одразу вказав на помилку.

— Це неможливо реалізувати, — сказав він, роздивляючись креслення. — Тут усе переплутано.

Олеся почервоніла, намагаючись пояснити, що працювала з матеріалами, які їй надали.

— Тобі дали не ті матеріали? — прозвучав голос Зоряни. Вона сиділа на іншому кінці столу, спокійно тримаючи в руках чашку кави. — Це серйозна помилка, Олеся. Ти повинна перевіряти такі речі.

Олеся розгублено подивилася на неї, а потім на Максима, який виглядав роздратованим.

— Мені здається, що хтось хоче підставити Олесю, — несподівано сказав він.

— Максиме, не варто шукати змов. Всі ми тут професіонали, — Зоряна ледь помітно посміхнулася.

Олеся мовчала, але її очі наповнилися слізьми. Вона знала, що це було нечесно, але не могла нічого довести.

"Це тільки початок, моя люба. Побачимо, як довго ти витримаєш," — подумала Зоряна, спостерігаючи за реакцією Максима.

Зоряна вийшла з конференц-зали, тримаючи в руках чашку кави, яку навіть не збиралася пити. В її голові гуділи думки, розпалені нещодавньою сценою на нараді. Вона була задоволена тим, як усе склалося. Олесі було боляче, і це було саме те, чого вона хотіла. "А що ти думала? Це бізнес, тут не місце для слабаків", — думала Зоряна, крокуючи широким коридором.

Раптом вона помітила, як за рогом коридору Максим стоїть поруч з Олесею. Їхні фігури були чітко видні через скляні перегородки, і Зоряна мимоволі зупинилася.

Олеся, здавалося, розсипалася на тисячу уламків. Вона хлипала, притулившись обличчям до плеча Максима, а її бліде обличчя ще більше підкреслювало червоні від сліз очі. Максим обіймав її, міцно тримаючи за плечі, схиляючись до її голови. Його голос був тихий, але достатньо гучний, щоб Зоряна змогла розчути окремі слова.

— Все добре, сонце. Не бери це так близько до серця, — він гладив Олесю по спині, його голос був сповнений тепла. — Я знаю, що ти стараєшся. Просто це перший раз. Помилки бувають у всіх.

Олеся схлипнула ще раз і підняла на нього очі. Її рука боязко торкнулася його грудей.
— Максиме, мені так соромно. Я хотіла зробити все правильно, але відчуваю, що все зіпсувала.

Максим усміхнувся і ніжно витер сльозу з її щоки.
— Не говори так. Ти моя найкраща. І я не дозволю нікому в цьому офісі тебе образити.

Зоряна стояла осторонь, спостерігаючи за цією сценою, і її серце наче стискалося від злості. Ненависть піднімалася зсередини, як гаряча хвиля, захоплюючи кожну клітину її тіла.

"Найкраща? Не дозволиш образити?" — думала вона, стискаючи руки в кулаки так сильно, що нігті впивалися в долоні. — "А хто захистить тебе, Максиме, коли я вирішу тобі нагадати, що це — війна?"

Зоряна відчувала, як ревнощі обпікають її. Вона не могла винести того, як Максим дивиться на Олесю. Це був погляд, який ніколи не був адресований їй. Погляд, сповнений турботи, тепла і... кохання.

Вона швидко відвела погляд, але цього було недостатньо, щоб заспокоїти емоції. Її груди піднімалися й опускалися від ледь стримуваної люті.

— Так, обіймай її, Максиме, — прошепотіла вона собі під ніс. — Захищай свою "найкращу". Але коли вона впаде, ти навіть не встигнеш зрозуміти, як і чому.

Її злість, як і завжди, знайшла своє вираження у внутрішньому плануванні. Вона знала, що для того, щоб виграти цю гру, потрібно діяти холоднокровно і обережно. Але зараз їй хотілося лише одне — розірвати їхню ідилію.

Зоряна різко розвернулася на підборах і пішла у свій кабінет, зачинивши двері з такою силою, що скло у рамах ледь не задзвеніло. Вона підійшла до столу, сіла, схилила голову на руки і кілька хвилин глибоко дихала, намагаючись заспокоїтися.

"Це ще не кінець. Тільки початок," — подумала вона, посміхнувшись у своєму стилі — так, як робить хижак перед нападом.