3

Зоряна довго стояла біля умивальника, вдивляючись у своє відображення. Темне волосся спадало на плечі, в карих очах блищали сльози, які вона так старанно витирала, але все одно видавали її розпач. Її тонкі пальці тремтіли, коли вона поправляла макіяж, намагаючись повернути собі той бездоганний вигляд, до якого звикли всі. "Зірочка", як її називав батько, мала бути сильною, навіть коли все розвалювалося всередині.

"Тримайся", — наказала собі подумки і, зібравшись із силами, вийшла з туалету. Її підбори легко відбивалися об плитку підлоги, видаючи впевнений крок. Вона навіть не помітила, як у дверях майже зіткнулася з Максимом.

— Ти?! — Зоряна майже задихнулася від несподіванки. Її великі карі очі розширилися, коли вона підняла погляд на його обличчя. Він стояв перед нею, високий, підкачаний, з русим волоссям, яке бездоганно виглядало, навіть коли було недбало зачесане. Його мідні очі здавалося, пронизували її наскрізь. Він був водночас таким привабливим і таким нестерпним.

Максим виглядав спокійним, але в його погляді ховалася звична досада. Він схрестив руки на грудях, а його щетина, яка завжди додавала йому мужності, лише підкреслювала, наскільки він серйозний.

— Що ти тут робиш? — майже одразу випалила вона, хоча її голос тремтів.

— Хотів поговорити, — його голос звучав рівно, але холодно.

— Про що? — Зоряна прищурилася, намагаючись приховати той факт, що її серце калатало так сильно, що вона ледь могла стояти спокійно.

Максим зробив крок до неї, змушуючи її відчути, наскільки він вищий і сильніший. Його фігура була майже гнітючою, але в цьому було щось, що завжди притягувало її.

— Тримайся подалі від Олесі, — сказав він різко. Його голос був тихим, але кожне слово било по ній, як удар.

Зоряна розгублено моргнула, але швидко зібралася, не дозволяючи собі показати слабкість.

— Що? — перепитала вона, хоч прекрасно почула.

— Ти мене чула, — Максим підвищив голос, але все ще тримав себе в руках. — Я знаю, як ти любиш грати в свої ігри, але не треба чіплятися до неї. Вона не для таких, як ти.

Ці слова були для Зоряни, як удар в груди. Її обличчя зблідло, але вона зробила все можливе, щоб не видати своїх емоцій.

— А тобі не здається, що це не твоя справа, що я роблю? — відповіла вона з викликом, піднявши підборіддя.

Максим здавалося ледь стримувався, щоб не сказати їй щось грубіше.

— Це моя справа, бо я її кохаю, — раптом сказав він, і ці слова, мов кинджал, проникли в її серце.

Кохає. Він сказав це вголос. Зоряна відчула, як її дихання збилося. Її гордість і самовпевненість, які завжди були її щитом, розбилися в цей момент.

Вона відступила на крок, намагаючись зібрати думки.

— О, ти її кохаєш? — вона гірко посміхнулася, ховаючи біль за сарказмом. — І тому ти вирішив поговорити зі мною? Що, боїшся, що я знову тебе переманю?

Максим засміявся, але це був короткий, зневажливий сміх.

— Переманити? Ти? — він похитав головою. — Слухай, Зоря, я знаю, що ти думаєш, але твоя краса і твій характер — це лише зовнішній блиск. Усередині ти пустка.

Ці слова були як ляпас. Вона мовчала, дивлячись на нього з ненавистю і болем одночасно.

— Я сказав усе, що хотів, — закінчив Максим. — Просто тримайся подалі від Олесі. Вона не заслужила твоїх інтриг.

Він розвернувся і пішов, залишивши її стояти посеред коридору, розгублену і розбиту.

Зоряна відчувала, як її кулаки стискаються. Їй хотілося закричати, розбити щось, зробити щось, щоб хоч якось заглушити цей біль і гнів. Але вона нічого не зробила. Лише глибоко вдихнула, зібрала свої сили і повернулася до столу, де компанія все ще весело розмовляла, навіть не помітивши, що її не було. 

Коли вона сіла, всі продовжували розмовляти, але її думки були далекими. Вона спостерігала, як Олеся, з в’юнким білявим волоссям і ніжною посмішкою, дивиться на Максима з такою щирістю і любов’ю, що це було нестерпно.

Каміла та Наталі намагалися втягнути її в розмову, але вона лише кивала або коротко відповідала, роблячи вигляд, що уважно слухає. Але всередині її роздирало на шматки.

Їй хотілося втекти. Хотілося забути всі ці принизливі слова Максима, його байдужість і те, як він говорив про Олесю, ніби вона була єдиним світлом у його житті.

"Я не здамся", — подумала вона, стиснувши бокал так, що пальці побіліли. Зоряна ніколи не була слабкою. Вона знала, як боротися за те, чого вона хоче. І якщо для цього потрібно буде зруйнувати цей їхній ідеальний світ, вона це зробить.

"Це ще не кінець, Максиме", — вона підняла бокал і зробила ковток вина, намагаючись зберегти видимість спокою, але в її очах палав вогонь, який обіцяв, що ця гра лише починається.
 

Привіт, буду рада вашим коментарям, зірочкам та підписці ♡