Оповідання

– Ви на Травневу, 45? – гукнула їм літня жінка, що визирнула з-за білої брами.

Марта і Арсен здивовано поглянули в бік жінки. А тоді хутко попрямували до неї. Ледве встигаючи за батьками, їх наздоганяли маленькі Марко і Варя.

– Ой, краще б ви брали тримісний номер. Ну, куди ж з дітками? Вам буде тісно, – лепетала хазяйка номер два, донька літньої жінки.

– Та ми ж ніби домовлялись про двомісний номер, – запротестував Арсен. – Дітки ще дуже малі. Чотири і п’ять років. Їм не треба додаткового ліжка. Вони й удома з нами сплять.

Хазяйка несхвально хитала головою: зайві сто гривень на добу – це додаткова тисяча за десять днів до загальної казни заробітку. Але, закусивши губу, мовчки повела сім’ю до їхнього двомісного номера.

Море вдарило в очі золотом всюдисущого блиску. Маленька чотирирічна Варя вперше побачила море. Це було здивування, одягнуте у шалений вереск, що згодом обернулося переохолодженням, і маля заснуло. А після сну перебувало в стані анабіозу. Занепокоєні Арсен і Марта шукали серед літнього вечора теплої кав’ярні на набережній, а офіціанти дивувалися, що замовленням був чайничок чаю. Потрібно було якось відігріти цю переохолоджену Варю. Здогадавшись, у чому річ, запобігливий офіціант приніс теплого пледа. Варя була врятована. Чаю, до речі, вона випила зовсім мало, переважну більшість випили самі батьки.

– Включіть ліхтарика! – вередував Марко дорогою додому.

– Так ліхтарі ж он світять. Та й з магазинів світло світить, – запевняла його мама.

– Нє-є-є-є! Не видно все одно нічого! Мало світла! Страшно! Ліхтарик включи! – рюмсав Марко.

Не переспориш – довелося ввімкнути ліхтарика.

Настрій був розслаблений і розчинений. Нарешті відпустка разом, нарешті – море. Надзвичайно теплий вечір палахкотів насолодою, ніби вечоровими свічами, в їхніх душах – навіть незважаючи на переднічні капризи дітей.

Прийшли до свого дому – знайшли його в потемках. Залізний Порт – такий простий у своєму плануванні. І вже би просто впасти і спати. Але ні – діти є справжніми шпорами, що не дозволяють зупинятися і спати, навіть якщо втома спутує все тіло.

Пісок і морську сіль потрібно було змити. Марта першою попрямувала до хазяйського двору, де були душові. Першим сюрпризом стала відсутність світла в усіх душових. Жінка якийсь час вагалася, а тоді все-таки зачинилася в кабінці. З душової лійки по спині вдарили прохолодні краплини. Марта намагалася вигледіти бодай ще один кран чи щось подібне, звідки б могла текти гаряча вода – проте марно. Довелося митися літньою водою, яка незабаром закінчилася. Марта невдоволено закінчила водні процедури і вирішила протестувати інші душові кабінки. Кожна лійка видавала лише прохолодну воду, від чого поночі було дуже незатишно.

Зрозуміло, що вже не було мови про душ. Думали попити чаю. Однак газова плита не запалювалась. Марта не могла зрозуміти, покликала Арсена. Запалити вогонь йому також не вдалося. Електричного чайника в тій маленькій кухоньці не виявилось. Марта окинула оком кухоньку: посуду майже не було. Одна каструлька і одна пательня на п’ять кімнат. Та й ті зайняті.

– Арсен, треба буде завтра попросити посуд. Вони що забули нам його дати?

– Так, дивно.

Дивним виявився і туалет: обладнаний каналізацією, він не мав пристроїв для змиву. Поряд із туалетом стояли пластикові пляшки, з яких гості самі мусили змивати.

Оскільки нічого теплого приготувати не було як, довелося вечеряти взятою в дорогу їжею: вже трохи кислуватими котлетами і вареними яйцями. Варя, звичайно для себе, крутила носом і відверталася від такої їжі. Марта не стала сперечатися з малою: погодувала її персиком – зрештою, не найгірша їжа, хоч і не досить ситна.

Втома взяла своє: незважаючи на досить добрий вай-фай у цьому обійсті, всі полягали й поснули без задніх ніг відразу після вечері.

Зранку вони дізналися, що зникнення води в душі і відсутність газу в плиті не були випадковістю. Причому дізнались від сусіда: господарі не струджували себе, аби попередити про такі нюанси.

– Ми тоже спочатку були в шоці, – говорив чоловік під п’ятдесят, затягуючи в себе тютюнову хмару. – Але потім якось звикли. А шо робить? Вже так попали.

Марта лиш тепер звернула увагу, що всі, кого вона бачила в цьому чималому дворі, були прості, невибагливі, скромні люди. Якась прикра хвилька електрично прослизнула від маківки до п’ят. Багато хто з них збирав гроші весь рік, аби трохи побути коло моря. А недобросовісні господарі навіть не попереджають про «нюанси».

Арсен вирішив перевірити душові. Деякі гості садиби вже повернулися з моря і милися, через це вільних кабінок було всього дві. Чоловік зайшов в одну з них. Він намагався зрозуміти, з якого крана має потекти обіцяна цілодобова гаряча вода – однак душ був обладнаний лише однією лійкою, закріпленою вгорі. Хоча стіни були обкладені досить красивою плиткою.

– Ти уявляєш, – емоційно голосно мовив Арсен, заходячи до номера, – гаряча вода в душі – це нагріта в бочці вода! Хазяїн сказав це відвертим текстом. А по телефону заливав, що в них є цілодобова гаряча вода!

Марта сіла на ліжко і трохи зависла. Намагалася осмислити те, що відбувається.

– І що нам робити? – поглянула вона на Арсена.

– Думаєш, варто підшукати інше житло?

– Ну, а як ми маємо мити дітей? І щоб повечеряти – треба бігом встигати до комендантської години? А як захочеться чаю попити після комендантської години?

– Гаразд, поїмо, і я піду пошукаю щось.

Арсена не було більш як три години. Небо часом супилося, ховаючи променисту усмішку сонця, і здавалося, що ось-ось рясно розридається грозою. Але все ніяк не наважувалося. Відтак пересупилося, перебурмосилося, і сонце засяяло блаженно і гаряче.

– Ну, нарешті! Ти повернувся! Чому так довго?

Арсен виглядав втомленим:

– Та обходив стільки вулиць – і всюди або нема місць, або ціни захмарні. Але знайшов більш-менш нормальні два місця. Треба, щоб ми пішли разом.