Розділ 5

Вони бігли назад, до палацу, що вже був приречений. Та раптом удалині Дакір помітив самотню постать воїна зі свого легіону.

Солдат летів йому назустріч.

— Генерале, напад! — долинав здалеку його відчайдушний крик.

Дакір спинився як укопаний і затримав за руку Асалісу. Принцеса спантеличено поглянула на коханого. Чому він зупинився?!

Солдат за кілька митей опинився біля них, важко дихаючи.

— Кластери! Їхній корабель повернувся, сотня воїнів вищого класу вже на землі! Оборону тримаємо! Але без ваших наказів…

Дакір не слухав. Він бачив усе в очах свого воїна. Це був кінець. Загарбник не відмовився від своїх планів.

— Чекайте на мене! — віддав наказ він, але сам обернувся в бік вежі. Його метою стало відвести Асалісу якнайдалі від епіцентру війни, що вже почалася.

Солдат розгублено дивився вслід генералу. Він не міг повірити в таку зраду.

І Асаліса не могла.

— Що ти робиш, Дакіре?! Куди ти мене тягнеш?! Війна почалася!

— Я хочу врятувати тебе! — непохитно відповів воїн.

— А як же всі інші?!

— Я й так занадто довго жертвував тобою заради інших! Ти не розумієш?! Це кінець! Весь світ буде знищено! І я загину в цій війні! Але ти мусиш жити!

— Ні! Я не можу покинути свій народ! — виривалася принцеса, відчайдушно б’ючи чоловіка кулаками по плечах.

— А я не дозволю тобі йти на вірну смерть! Благаю, живи! Якщо не хочеш, щоб твоя раса зникла назавжди, живи!

Він струснув нею, щоб оговтати.

— Я не можу повірити…

Асаліса не витримала і розплакалася на грудях Дакіра. Металеві обладунки холодили її щоки. Та воїн мовчав. З нею чи без неї, її світ усе одно буде зруйнований. Піднявши її на руки, він злетів угору.

Дах вежі Зоряної Ради зберігав таємницю, про яку не знали навіть космоліри.

Дакір поклав руки на два стовпи й промовив закляття. Космічний пил закружляв у просторі, мов смерч. За його наказом виник портал в інший світ.

Воїн підштовхнув кохану до мерехтливої завіси. Вона не опиралася. Щось змусило її прийняти свою долю.

Її маленький секрет.

Асаліса увійшла в портал, і перед її очима постав новий, прекрасний світ. Зелені луки, квітучі поля! Небо кольору її очей. І повітря тут чисте, без присмаку попелу.

Вона озирнулася на Дакіра із завмерлим серцем, а він зустрів її жорстокими словами:

— Асалісо, я не можу залишитися. Я мушу повести військо.

Дівчина зціпила кулаки.

— Краще б я померла! Мені ж не буде життя без тебе! — вигукнула вона.

Але Дакір стояв на своєму.

— Ти ж знаєш, що доля планети в моїх руках!

Принцеса опустила плечі.

— Так… Розумію… І мабуть, на прощання настав час сказати тобі правду…

— Яку? — злякано спитав він.

— Я ношу під серцем твою дитину, — швидко мовила вона, заховавши погляд.

Дакір застиг. Ось що вона так хотіла сказати. Ось що приховувала.

— Прощавай, я кохатиму тебе вічність! — зітхнула Асаліса й накрила долонею живіт. — І пам’ять про тебе збережу.

Дракон заричав в грудях.

— Тепер я зрадник, а не рятівник…

Як йому вчинити? Повернутися й загинути? Чи залишитися зі своїм майбутнім?..

З гуркотом Дакір закрив портал.

— Усе. Шляху назад немає. Час тут іде повільніше. Війна вже почалася. Без мене. Це кінець для того світу!

Принцеса дивилася на нього і не вірила в цей вчинок. А він заплющив очі, уявляючи, як гине його народ.

— Ти… — її голос обірвався.

— Вибір зроблено, — твердо відрізав Дакір. — Прошу тебе, тільки не плач, — благально промовив він, торкаючись її мокрого обличчя.

В думках творився хаос. Він дійсно зрадив усіх заради неї.

— Ми вбили свої народи, Дакіре… — ридала вона.

— Ти чула, що сказав загарбник. Вони були приречені.

Асаліса притислася до воїна. Лише в його руках вона знаходила спокій.

— Я не хочу бачити твої сльози. Я хочу, щоб ти усміхнулася мені, — прошепотів Дакір їй на вухо. — Прошу тебе, Асалісо! Як раніше… Усміхнися!

Усміхнутися, коли весь твій світ знищено...

Та все ж... Крізь сльози принцеса видавила з себе ту саму усмішку, заради якої Дакір і зрадив Всесвіт.