Розділ 4.2

Дакір з’явився перед своїм легіоном у світлі згасаючого сонця. Його воїни завмерли, побачивши генерала: розсічена губа, багряні синці на вилицях, розірваний одяг. Він повернувся... але повернувся переможеним.

На запитання солдатів він не відповів, зупинивши їх одним владним поглядом. Не варто було розпалювати полум’я. Скажи їм, що в побитті їхнього генерала винні космоліри — і крихке перемир’я потоне в крові ще до того, як кластери завдадуть свого удару.

А ті вирішили нагадати про себе ближче до вечора. Щойно небо почало темнішати, над табором беззвучно навис ворожий корабель, затуливши собою перші зорі. Легіон драконів одночасно підняв списи, готовий до бою.

Дакір закликав свої крила. Перетворившись на напівформу, він першим злетів угору. Потрібно було розвідати ситуацію.

Підлетівши до корабля, він завис у повітрі. З люка з'явилася постать кластера. Прибулець підняв руки, показуючи, що беззбройний, і ступив у порожнечу, ніби йшов по невидимій землі, назустріч генералу.

— Умови. Миру. Прийміть. Нашу. Владу, — з труднощами вимовив він своєю дивною, уривчастою мовою і простягнув Дакіру тонку металеву табличку.

Щойно генерал торкнувся послання, і корабель, і дипломат розчинилися в повітрі, наче марево.

Дакір зціпив зуби від злості й каменем упав униз, до свого намету. Поклавши табличку на стіл, він пильно оглядав її. Раптом вона спалахнула холодним світлом, і з неї полився зарозумілий, сповнений зневаги голос:

— Вітаю, войовничий народе! Я той, кого ви називаєте загарбником. Я прийшов запропонувати вам свою владу. Ви можете прийняти мій світ, мою віру, мої знання і стати частиною мого всесвіту. Або ж відкинути мою величну пропозицію і піти на неминучу смерть! Сподіваюся, я зрозуміло пояснив. На жаль, ваша мова примітивна і не підходить для мене, великого володаря надскупчень. Востаннє звучить моя пропозиція! Далі лише війна! Вибір за вами, нижчі раси!

— Щоб ти згинув! — заревів Дакір, і його лють змела зі столу карти. Він вилетів з намету.

— Генерале, ви куди?! — здивувався один із солдатів.

— Є ще один шлях! — прогримів Дакір, злітаючи в нічне небо. — Шлях, який обрала вона.

І попри всі заборони й небезпеку, він прямував просто у вороже пекло, щоб повернути її.