Розділ 3.1

Настав довгоочікуваний і ненависний світанок.

Дакір підвівся з ліжка. Перші промені сонця торкнулися його могутньої постаті, окресливши силует воїна на тлі розбитого вікна. Час настав.

Асаліса ж не хотіла нікуди йти. Вона дивилася на пошарпану стелю, де ще можна було розгледіти залишки фресок, і усвідомлювала, наскільки крихким було її щастя. Ця ніч була лише відстрочкою. Сьогодні все може скінчитися, і тоді почнуться нові страждання. Дакір повернеться до своєї країни, де закон змусить його одружитися з іншою. Ця жінка, чиє ім'я він майже не згадував, існувала. І скоро він повністю належатиме їй. А нещасній принцесі космолірів не дістанеться нічого, окрім спогадів та… ще дечого. Секрету, що ріс під її серцем і про який вона так і не наважилася розповісти.

Дакір озирнувся. Бачити її знову в полоні відчаю було для нього нестерпно.

— Я не вірю, що це була наша остання ніч, — грізно мовив він, і його голос пролунав, як вирок долі. — Лише смерть може стати нам на заваді!

Він рушив до виходу. Більше нічого не треба було з'ясовувати. Він усе сказав. Тепер її вибір — вірити.

Асаліса провела його схвильованим поглядом. Він знав її надто добре. Відчував, коли вона картала себе думками про їхні заборонені стосунки. І завжди вмів заперечити її страхи, усіма силами борючись за їхнє кохання.

Принцеса підвелася. Кортіло тієї ж миті наздогнати Дакіра, впитися в його губи, довести йому, що вона вірить. Ця маленька подорож знову їх зблизила. Асалісі так хотілося вірити, що він справді знайде вихід. Адже вона прагне цього всім серцем!

Вона побігла до дверей.

Але він сам повернувся за нею.

Вони зіткнулися в дверному отворі. Чоловік міцно підхопив її, запитально дивлячись у вічі.

— Чому ти ще не на даху?

Дівчина жадібно вхопила ротом повітря, намагаючись вимовити ці складні, доленосні слова.

— Дакіре, я хотіла сказати тобі…

Вона боялася його реакції.

— Що? — насупився воїн, відчуваючи її тривогу.

Асаліса затнулася. Сміливість покинула її.

— Нічого... — тихо мовила вона й відвернулася.

Дакір довго дивився на неї. Про що ж вона мовчала?

— Може, ти бажаєш розповісти про свого іншого чоловіка? — гірко пожартував він.

Це було образливо.

— Я не така, як ти! — розсердилася вона, вдаривши кулаком у його широкі груди.

— Знову починається! — не витримав воїн, перехопивши її долоні.

— Ходімо, обов'язок чекає! — вирвалася вона й майнула на гору.

Дакір мовчки пішов за нею. Вона його дратувала. Скільки можна гратися?!

— Ти ж знаєш, що ми, дракони, закохуємося лише раз у житті! Але ти продовжуєш мене мучити! — вибухнув він їй у спину.

Асаліса намагалася не зважати на його розпачливі слова. Вона мусила зосередитись.