Розділ 2.5

Спустившись на поверх, призначений для відпочинку членів ради, Дакір рушив до одного з покоїв.

У спальні стояли поламані меблі, вкриті саваном із піску та космічного пилу. Колись тут було гарно, та зараз усе виглядало жалюгідно, наче привид минулої величі.

Дакір обережно поклав Асалісу на широке ліжко й подивився їй у вічі. Завмер. Скільки ж любові та прощення було в її погляді.

— Відпочинь, моя відважна принцесо, — крізь важке дихання промовив він.

Її ніжні пальці ледь торкнулися його руки. Прокляття. Навіть зараз вона знаходила сили його мучити. Він різко відвернувся. Ні, йому хотілося впасти поруч, схопити її в обійми і, як колись, наповнити ніч пристрастю. Але він не міг. Спершу їй потрібно відновити сили. А вже потім… потім він знову спробує зруйнувати стіну між ними.

Дакір відійшов від ліжка.

— Ти кудись ідеш? — схвильовано запитала Асаліса, а тоді майже нечутно прошепотіла: — Не йди…

Це прохання вдарило його сильніше за будь-який меч.

— Я через хвилину повернуся, — його голос став хрипким. — Знайду уламків, розпалю вогонь. Тобі треба зігрітися.

Він поспішив утекти від своєї спокуси.

Асаліса приклала долоню до грудей, намагаючись зібрати залишки енергії біля серця. Рій думок кружляв у її голові. Як урятувати свій народ? Як зберегти стосунки з Дакіром? Вона повільно опустила долоню з серця на живіт і важко зітхнула.

— Сьогодні я мушу розповісти йому правду, — прошепотіла вона в порожнечу, але одразу замовкла, почувши кроки Дакіра в коридорі.

Воїн приніс уламки деревини з меблів й мовчки розпалив вогонь у старому каміні. Він простягнув руку, і з його долоні зірвався невеликий язик полум'я, що миттю охопив уламки стільця. У кімнаті одразу стало тепліше, і бліде обличчя Асаліси знову порожевіло.

Дакір підійшов до ліжка і сів на край. Він несміливо накрив долонею її ніжну руку.

— Все буде добре. Ми вже тут.

— Дякую, що пішов зі мною… Ти ж міг цього не робити, — тихо мовила дівчина, і в її голосі не було докору, лише усвідомлення його жертви.

Дакір промовчав. І, підкорившись раптовому імпульсу, ліг поруч із нею просто на пилове покривало. Вона не очікувала, але не стала заперечувати.

Чоловік обережно обійняв дівчину і заплющив очі. Як давно він не відчував цього спокою. Вона така ніжна, так солодко пахне, так тихо дихає. Вона заспокоювала бурю в його власній душі. Його улюблена, мила каїрі, його принцеса... Його, і тільки його… І нехай увесь світ зачекає.