Розділ 2.3

За ними почалася погоня. Ворожий корабель мчав космічним полотном, залишаючи за собою моторошний, туманний слід. Його нижній люк відкрився, випускаючи дивних істот. Високі, людиноподібні, з непропорційно довгими кінцівками, вони були вбрані в чорний, обтислий одяг. На головах — шоломи з трубками, на очах — захисні окуляри. Жодної відкритої ділянки тіла. Скільки б воїнів не билося з ними, пролити кров іншосвітянин було неможливо. Єдине, що могло їх знищити, — це вогонь.

Дакір летів із шаленою швидкістю. Вежа була вже зовсім близько. Дівчина притислася до нього всім тілом, міцно тримаючись за кістяні нарости на його спині. Вона думала про те, як сильно ризикує Дакір, виснажуючи себе. І навіть зараз, у мить смертельної небезпеки, вона насолоджувалася його близькістю.

— Асалісо! Давай! — ревіння дракона вирвало її з потоку думок.

Принцеса миттєво звелася на ноги й випросталася на повен зріст на спині летючого дракона. Вона пронизала лютим поглядом ворогів, які вже наводили на неї променеву зброю — бластери.

Дівчина зібрала всю волю в кулак.

— Магу імпридо ранкрар космолір! — вигукнула вона, розводячи руки.

Магія спалахнула на її долонях. Сигіли зайнялися по всьому тілу, вкриваючи руки й ноги хитромудрими візерунками, а на чолі проступила особлива мітка — знак її роду.

Один із кластерів без сигналу вистрілив. Промінь пролетів у сантиметрах від крила Дакіра.

Асаліса розлютилася. Заплющивши очі, вона прошепотіла щось дуже давньою, незрозумілою мовою. Шиплячі звуки змішалися з низьким, гортанним голосом.

Древнє, виснажливе, але могутнє закляття.

Навколо зруйнованої вежі виник непроникний, мерехтливий, темний бар'єр. Кластери з пронизливими криками билися об напівпрозору перепону, але пройти крізь неї не могли.

Дівчина впала, виснажена й знесилена. Магія забрала своє.

Дакір поспішив приземлитися на даху вежі. Знову обернувшись на людину, він ледве встиг підхопити на руки знесилене тіло коханої. Вона не могла навіть розплющити очей, а він не міг повірити, що дозволив долі довести її до такого стану.

Воїн обережно поклав дівчину на холодний камінь, а сам рушив до краю. Кластери почали шалений обстріл. Спалахи вкривали весь бар'єр. Але магія її народу здавалася сильнішою.

Тоді Дакір зібрав усю свою лють, приклав долоню до бар'єра і змусив його спалахнути пекельним полум'ям.

Кластери відступили. Вогню вони боялися понад усе. Вишикувавшись у ряд, вони дочекалися корабля і зникли в темряві космосу.