Розділ 1.4

Принцеса затамувала подих. Чому він знову так нестерпно близько? Вона ж не дозволяла. Нехай її краще прокляне весь пантеон богів, аніж вона знову відчує його дихання на своїй шкірі, біля самої скроні.

Їй треба було зосередитися на вищій меті. На порятунку світу, а не на руїнах власного серця.

— Молюся богам, щоб кластери нас не помітили… вони просто над нами, — схвильовано прошепотіла вона, смиренно притискаючи долоні до грудей. Та насправді чоловік поруч лякав її в сотні разів дужче, ніж будь-які космічні чудовиська. Його близькість була отрутою, якої вона так відчайдушно прагнула.

Побачивши, як її тендітне тіло пронизує ледь помітне тремтіння, Дакір не витримав. Єдиним рухом він пригорнув її до себе, занурившись обличчям у сяйво її волосся, що пахло зорями й озерною водою. Він виправдовував себе тим, що робить це заради її ж безпеки. Холодна брехня. Він чудово усвідомлював, що торкається її, бо хоче цього до божевілля — не як охоронець, а як чоловік, що втрачає єдину жінку, яка мала для нього значення.

— Тобі страшно? — прошепотів він, його голос став хрипким від прихованого бажання, і він прислухався до її уривчастого, збитого дихання.

— Так… я боюся… — ледь чутно видихнула вона.

— Але ж я поруч.

— Саме ти — найбільша небезпека для мене!

— Асалісо, припини зводити цю кляту стіну між нами…

— Знаєш, я зрозуміла, що в цьому житті мене вже ніщо не тішить… відтоді, як зустріла тебе. Ти — моє особисте прокляття! І скоро ти покинеш мене і будеш із нею…

— З тією, яка для мене нічого не варта. Це ти жорстока, принцесо. Бо я набагато нещасніший за тебе…

— Дакіре, не смій… — прошепотіла дівчина, і сльози обпекли їй очі. Вона всіма силами намагалася відсторонитися, вирватися з полону.

Але тіло зрадило її. Воно прагнуло залишитися в його заборонених, таких міцних і надійних обіймах.

Дакіром оволоділо нестримне, майже болісне бажання побачити її обличчя. Він обережно заправив зоряне пасмо їй за вухо і ніжно, майже побожно торкнувся пальцями її палаючої щоки. Асаліса стерпіла. Не стала ні заважати, ні опиратися. Просто застигла, віддавшись на волю його дотику.

А він, шалений, не втримався. Провівши великим пальцем по скелі, він набрав на нього трохи червоного пігменту. Із захватом, наче творець, чоловік намалював кілька войовничих штрихів на її щоках, потім залишив мазок на чолі й тремтячою рукою потягнуся до підборіддя, щоб завершити ритуальний розпис — знак їхньої єдності й війни.

Але дівчина ухилилася. Вона знала, що буде далі… знала цей ритуал, який завжди закінчувався одним. Вона не хотіла зливатися з ним у поцілунку. Нізащо! Він цього не заслужив.

Дакір опустив руку, але в його очах спалахнув вогонь.

— Тепер навіть доторкнутися до себе не дозволиш? Так легко забудеш усе, що між нами було?

— Забуду, — промовила вона так спокійно й холодно, що сама здивувалася силі свого голосу.

— Забудеш, як ми кохалися на березі того озера? Як згорали від пристрасті? Як чекали одне одного щоночі, ризикуючи всім? Все забудеш? — розгнівано запитав він, спопеляючи кохану поглядом. Його лютила ця її неприступність.

— Все забуду… — без вагань повторила Асаліса. Досить ілюзій. Це кінець.

— Ти кричала моє ім’я, Асалісо, — Дакір небезпечно звузив очі, пильно вдивляючись у її обличчя в пошуках брехні. — Ти присягалася, що завжди будеш моєю!

Принцеса здригнулася, але швидко опанувала себе.

— Ти заручений з іншою. Я більше не плекаю надій. Наше кохання — попіл. Дакіре, я більше не твоя!

Ніби на підтвердження своїх слів, Асаліса спробувала відступити, але чоловік мертвою хваткою утримав її.

— Ти обманюєш себе, бо я бачу в твоїх очах і кохання, і пристрасть, і біль, — він схопив її за плечі, злегка струсивши, намагаючись привести до тями. Він був упевнений у своїх словах, адже добре її знав.

— Але моє терпіння не безмежне! — вибухнула вона. — Чи ти хочеш, Дакіре, щоб я, принцеса космолірів, бігала на таємні побачення до одруженого чоловіка?! За кого ти мене маєш?!

Так, саме цього він і хотів. І коли Асаліса вимовила це вголос, оголивши його егоїстичне бажання, Дакір аж зціпив щелепи від люті на самого себе.

Дівчина відчула, як усередині щось обірвалося. Кришталева мрія розбилася на мільйони уламків. По її щоках покотилися сльози. Вона більше не могла їх стримувати.