Розділ 1.1

Дзеркальна гладінь озера ловила міріади зірок, перетворюючи свою темну воду на бездонне нічне небо. На березі, біля самої кромки холодної води, сиділа дівчина. Вона ледь торкалася пальцями сріблястої поверхні, ніби гралася з розсипом далеких світів, і пильно вдивлялася у височінь. У її блакитних очах плескався тихий смуток, та десь на самому денці жевріла іскра непохитної надії.

З її грудей вирвалося тремтливе, важке зітхання. У куточках очей зрадницьки забриніли непрохані сльози.

— Невже ти не прийдеш, Дакіре?.. — її голос, мов тонка струна, тремтів від розгубленості й прихованого болю.

Смуток обвивав душу важкими, крижаними кайданами. Вона мусила, просто зобов'язана була розповісти йому щось надзвичайно важливе. Але, здавалося, її таємниця йому байдужа — він обрав іншу, і ця думка розривала серце.

Та, можливо, він змилосердиться? Може, присвятить їй бодай одну швидкоплинну мить, вирвану з вечора, що по праву належав його нареченій?

Раптом небо розітнула сліпуча заграва червоного супутника, і повітря здригнулося від оглушливого, первозданного рику, що належав жахливому чудовиську.

На чорному оксамиті космосу намалювався палючий образ дракона. Його велетенські крила, здавалося, прагнули затьмарити собою тисячі зірок.

Діва смиренно схилила голову. Білосніжні пасма волосся впали на її обличчя, ховаючи від світу її скорботу.

З неймовірною міццю дракон пірнув в озеро. Пролунав потужний сплеск, що змусив воду вийти з берегів. Срібляста рідина, що лоскотала шкіру космічним пилом, миттю огорнула її босі ноги аж по коліна.

— Асалісо! — прогримів драконячий голос, і з його пащі вирвалося полум'я.

Вихор попелу здійнявся до небес. Потужне тіло чудовиська почало танути, розчиняючись у сяйві на очах у дівчини, яка застигла всім єством, нездатна відвести погляду від цього неймовірного дива.

Мить, ще одна… І страшний монстр перетворився на прекрасного воїна — високого, міцного чоловіка з полум'яним, пронизливим поглядом червоних очей. Його чорне, як ніч, волосся вільно спадало на широкі плечі, а на переніссі блищала темна металева прикраса — знак, який на Абрраріоні дозволялося носити лише найвидатнішим воїнам.

Дівчина ступила глибше в озеро. Тканина її білосніжної сукні миттю просякла сріблом зірок, надаючи її образу фантастичної, неземної краси.

— Іди до мене! — видихнув воїн, і в його голосі вчувалося важке дихання. Він простягнув руки, прагнучи упіймати в обійми свою заповітну мрію.

Але красуня відвернулася, так і не наважившись поглянути йому у вічі. Її серце роз'їдала пекуча образа.

— Ти навіть не обіймеш мене? — збентежено запитав він, його голос утратив свою владність.

Дівчина довго мовчала, збираючи докупи уламки своєї волі. Її очі були океаном страждань. У сріблястому світлі одного із супутників вона стояла по пояс у воді, тремтячи від холоду й страху наблизитися до нього. Вона інстинктивно обійняла себе за тендітні плечі й опустила погляд. Який біль, який безмежний смуток панував у її душі.

— Я чекаю на тебе від самого смеркання... — ледь чутно прошепотіла вона. — Чому ти запізнився? Був із нею, так? — її голос зрадницьки затремтів, а слідом за ним і серце. Боячись почути відповідь, вона затамувала подих, на мить забувши, як дихати.

Чоловік напружився, відчувши, як розмова котиться у прірву. Його губи здригнулися — він відверто боявся відповідати. «Прокляття, ці жінки завжди все ускладнюють!»

— З чого ти це взяла?.. — відсторонено, майже холодно запитав він.

Діва стиснула кулаки до болю в долонях. Як він сміє так нахабно ухилятися від відповіді?!

— Дакіре, скажи правду! — не витримала вона, і її голос прозвучав як ляпас.

— Хіба в мене є вибір?! — закричав він так гучно, що Асаліса мимоволі відсахнулася. — Вона моя істинна і…

— Я теж твоя істинна! — вигукнула дівчина, пронизуючи його розгніваним поглядом, від якого, здавалося, могли б вибухнути зорі.

— Я кохаю тебе, хіба цього недостатньо?

— А дружиною твоєю стане вона…

— Ти — ворог мого народу. Це вирішив не я, — цього разу голос воїна прозвучав спокійно, але в цьому спокої відчувалася така сталева невідворотність, що дівчина здригнулася від власної безпорадності.

...Вітаю, любі читачі! Це САМОСТІЙНА історія до книги "Самозванка. Шлях до трону", цю книжку спокійно можна читати ОКРЕМО! (З основною історією вона не пересікається, а служить розповіддю про дуже давні події) Книга має трохи "скла", тож... якщо ви готові - приємного прочитання! Це невелика історія, якраз на вечір)) Чекаю на ваші ❤️ ;)