Глава 22.2

Це запитання дуже складне, а на фоні того, що я дізналася щойно – поготів.

Просто голова гудить від цієї інформації та шоку.

Відвертаюся від чоловіка та опускаю очі, які заплющую.

Я прокручую в голові всі події, які сталися за ці останні дні та…

У мене думки моментально розділяються на дві сторони. Одна говорить мені, що його почуття нещирі, а саме те, що він просто бачить у мені мою матір, яку безтямно кохав.

І вона зауважує, що треба його кидати та шукати щастя в іншому місці. Забути його.

А ось інша…

Вона наводить факти, які говорять, що ні… Дмитро щирий зі мною. Він зізнався, що звернув увагу, бо я схожа на його кохання, а також наступні дії…

Чого тільки коштує те, як він від мене «відірвав» Вовколинського? Це ж треба було оперативно придумати та організувати. Й також його постійне відштовхування від себе.

Тому…

Я обертаюся до Дмитра. Його очі опущені, а коли відчуває, що я на нього дивлюся – підіймає свій погляд на мене.

Зазираю в його зіниці, в яких…

У них палахкотить слабка надія, і емоції щирі. Це я можу розрізнити. Віталій, який говорив, що мене кохає, ніколи так на мене не дивився. Очі того парубка були холодними.

А якщо це ще кохання до моєї матері жевріє?

Це питання дряпає мою душу, але більше кровить її історія, і те…

Виходить, що вона народила мене від чоловіка, який убив її сім’ю. Жорстоко знищив…

У мене серце стискається. Але це минуле, яке не змінити, та…

Зараз я маю розібратися зі своїм життям - вирішити, що робити далі.

Я фокусуюся на чоловіку, тонучи у його зіницях, і…

— Я вірю в щирість твоїх почуттів, Дмитре, — кажу йому, від чого він аж оживає. Очі спалахують, що наповнює мене енергією, яка дає мені сили сказати йому наступне. — І даю тобі шанс, Дмитре.

Він ціпеніє. Напевно, не очікував цього від мене, але даю шанс… Даю, бо так підказує моє серце, якого слухаюся.

Навіть якщо я помиляюся та граблі дадуть по лобі, залишивши велику гулю.

Нехай. Буде досвід.

— Ти не жартуєш? – перепитує він, коли виходить зі свого стану.

— Ні, — мотаю головою. — Я готова дати тобі шанс… А точніше нашим стосункам – все почати з чистого аркуша, забувши все те, що накрутилося, і…

— Що? – підхоплює Дмитро.

Я обертаюся до нього та ховаю кулон до сумочки. Бачу легкий страх на обличчі чоловіка.

Думає, що я передумала? Все перекреслю?

— Я думаю, що треба буде поки приховувати наші стосунки, — говорю. — А якщо все зайде далі… Ти мені показав мого батька з іншої сторони, яка… Я зараз розумію твій страх. Утім я думаю, що якщо правильно донести йому інформацію, то він змириться.

— Хочеться у це вірити, — важко видихає повітря Дмитро та руками хапається за кермо. Стискає його так, що воно аж скрипить.

Бачу, як чоловіка їсть ця ситуація зсередини, але все ж таки треба вірити у краще.

Між нами зависає злегка незручна мовчанка. Точно не така, яка має бути між людьми, які вирішили  все з початку почати.

Утім у нас доволі все заплутано було…

— Підемо повечеряємо? – першим уриває цю мовчанку Дмитро та обертається до мене.

Він відриває руку від керма й нею торкається мене. Торкається підборіддя, щоки, далі заривається у волосся. Відчуваю його пальці, і моє серце радісно тріпоче. Тілом розливається щастя.

Як же інколи для нього мало треба.

— Ні, — відповідаю та не даю можливості йому щось сказати, бо притуляюся до нього з поцілунком.