Глава 21.3

Дмитро повертається та пронизливо на мене дивиться. Я ж від нервів кусаю губи. До гострого болю.

Чорна тінь на мого батька…

Не вірю, що така може бути, бо він прекрасна та чуйна людина!

Так, звісно, у нього є свої недоліки. Робота все життя була на першому місці, але це було заради сім’ї, мого майбутнього…

А ось мама…

Злилася на нього, що він мало часу їй приділяв? А тому чкурнула до іншого за увагою та задоволенням?

— Ну говори, — ціджу крізь зуби. — Чому вона пішла на зраду?

Дмитро глибоко вдихає і ставить зустрічне запитання:

— Що ти знаєш про знайомство своїх батьків?

Мій лоб зморщується від запитання, яке він раптово озвучив. А сама я… Шукаю в голові відповідь – нема її.

Мама й тато мені не  розповідали про свою зустріч, і як між ними спалахнуло кохання, яке мене у цей світ привело, а я навіть не думала про це питати.

— Нічого, — зізнаюся. — А хіба це має якесь важливе значення?

— Має, — киває. — Доволі велике значення, Віто.

— Ну тоді я тебе уважно слухаю, — кажу, а сама думаю… Нічого вже, напевно, не змінить мою думку про матір. Вона гидка зрадниця.

— Тому слухай та не перебивай, — Дмитро відвертається. Тепер я бачу його профіль. — Твій батько почав свій бізнес далеко не з рожевих ведмедиків, а з криміналу. Доволі серйозного. Він експортував з інших країн наркотики, вибухівку, зброю та інше. Якщо коротко — був мафіозі, якого всі доволі сильно боялися.

Що?

Мій батько таким займався? Мафіозі?

Ні, я не вірю. Тато далеко не такий. Ні…

Я кривлюся та хитаю головою. Це якась вигадка… Дурна вигадка!

— Йому підпорядковувалося дуже багато людей, і одними з них була сім’я твоєї мами… Там я вже не знаю подробиць, бо Таїсія не говорила, але відомо наступне: твій дід хотів зав’язати з криміналом і виїхати за кордон. Йому деякі люди пообіцяли допомогти з усім – змінити імена та захистити, але навзамін він мав здати Олександра з потрохами. Утім… твій батько вміє все дізнаватися заздалегідь і…

Голос Дмитра уривається, як перетягнута струна гітари, і я знову бачу його обличчя. Похмуре та сумне.

— Що було далі? — питаю, а сама поки не сприймаю сказане ним. Ставлюся, як до страшної казочки.

— Ти впевнена, що бажаєш це почути? — перепитує він таким тоном, що мене огортає жах. Але він не заважає мені відповісти:

— Бажаю. Говори.

Дмитро опускає погляд, який фокусує на одній точці, і говорить:

— Олександр навідався у будинок твоєї матері та влаштував різанину. По черзі вбивав усіх на очах твого діда, а коли прийшла черга до Таїсії… Вона йому приглянулася. А тому Івана вбив зі словами, що його донька все життя буде розраховуватися за його зраду. Після цього він одружився з твоєю матір’ю.

Відчуваю, як все волосся на моєму тілі стає дибки. Ці слова — наче побите скло, яким мене намагаються нагодувати. Ось я його жую та ледве ковтаю. Колючий біль здавлює горло.

Такого не може бути…

Він не міг убивати людей… Тільки тварин на полюванні.

Ні...

Не може в ньому ховатися такий монстр!

— Твоя матір, відповідно, його не кохала, а люто ненавиділа, — продовжує Дмитро. — І втекти не могла. На той час їй було всього вісімнадцять років – нічого не мала. Тому довелося миритися з долею, яка їй випала.

— Я не вірю, — мляво хитаю головою. — Ця розповідь не про мого батька… Він не міг бути таким… Він…

— Про нього, — уриває твердо Дмитро. — Просто він із часом змінився… На щастя, в кращу сторону, а всьому причиною була ти…

— Я?

— Так, — зауважує. — За словами Таїсії – коли ти з’явилася на світ, його перемкнуло. Він став боятися, що його брудні справи можуть зламати тобі життя. А тому взявся повільно відходити від криміналу та ставати чемним бізнесменом, що йому вдалося. Тільки старі його колеги пам’ятають, якою людиною він був — жорстокою та жадібною. Міг навіть через не такий погляд у голову кулю пустити.

Я відвертаюся до вікна автівки. Відчуваю, що по затерплих від шоку щоках біжать сльози. Гігантські. Крапають на мої руки, що тремтять.

— Утім, Таїсії краще від цього не стало. Вона пам’ятала, як Олександр вбив всю її сім’ю… Він був їй огидний, а вона йому… Хоч твій батько взяв твою матір у дружини задля того, щоб вона розплачувалася за зраду її сім’ї, але його ставлення змінилося – він у неї закохався. Розповідала, що говорив їй про свої почуття та робив усе для неї – виконував кожну забаганку. Сподівався, що вона  відчує до нього кохання, але… Але кожний прожитий день із Олександром був для неї каторгою, і тільки ти була її розрадою, а потім…

Дмитро на коротку мить замовкає, а після неї додає:

— Вона хотіла щастя. Бажала жити з людиною, яку кохає, а не… Ти зрозуміла.

Розумію, але…