Глава 21.1

Я моментально обертаюся. У мене чомусь виникає думка, що це Вовколинський за спиною стоїть.

Але ця думка різко розходиться з відчуттям — доторк мені не гидкий, а навпаки — приємний. Я б навіть сказала, що він мені дуже знайомий.

Мої очі нарешті показують, хто переді мною стоїть…

Не очікувала його побачити…

Це Дмитро.

Роблю декілька додаткових кліпів очима, аби переконатися в тому, що бачу. Зображення не змінюється.

Біля мене стоїть саме Дмитро.

Утім як?

Він же наче поїхав у сусідню область на переговори? Як він тут опинився?

Його рука перестає мене торкатися. Чоловік мовчки обходить столик та сідає напроти мене. Я повертаюся за ним, огортаючи його здивованим поглядом.

— Нарешті ми зможемо нормально поговорити. І нам ніхто не завадить, — лунає його тихий та впевнений голос.

Я відчуваю, як наповнююся від п’ят до маківки хвилюванням. Вранці готувалася до цієї зустрічі, а зараз…

— Хіба не буде партнерів? — опускаю очі на теку, що лежить на столі. — Треба ж підписати важливі документи. Чи ні?

— Нікого, Віто, не буде, — хитає він головою. — Я спеціально витягнув тебе у цей ресторан.

— Дуже цікава авантюра, — стримано кажу. — Утім, у мене зустріч із іншою людиною. Вибач, але я маю йти.

Не те щоб я хотіла їхати та зустрічатися з Вовколинським. Просто не бажаю його злити тим, що запізнюся. Бо я вже відчувала, яка на смак злість того чоловіка.

Хоча я перебільшую. Мабуть, я тільки на запах її відчувала. Не більше. А як вже стало страшно…

— Не переймайся — та твоя людина до ранку не вийде з відділку поліції, — не дає встати мені Дмитро. Зупиняє цими словами.

— Звідки ти знаєш? — хмурюся.

Дмитро ледь помітно усміхається, відводить на мить погляд убік, а потім різко повертає його до мене та говорить:

— Якщо говорити коротко — я зробив так, аби його затримали.

— Ти?

— Віто, не забувай, хто я. Маю чималі зв’язки. Також я не міг допустити, аби ти поїхала кудись із Вовколинським.

— Ти за мною слідкуєш?

— Мені доповіли, що той чорт сидів цілу годину біля рецепції. І зрозуміло, що він чекав на тебе.

— І ти вирішив зірвати нашу зустріч?

— Так, — киває. — Такою була моя мета.

— Отже, немає ніякого гаража з наркотиками?

— Немає, — підтверджує та повторює. — І це вони будуть до самого ранку з’ясовувати.

— Уміло підлаштував, — зауважую. — Я навіть не могла подумати, що ти можеш таке провернути. А як ти зумів дістатися сюди із сусідньої області? Гелікоптером?

— Довелося порушувати на дорозі швидкісний режим, Віто, — він пропалює мене очима. — Звісно, трохи запізнився… Хоча головне те, що я зірвав твою зустріч із Вовколинським, яка могла завершитися далеко не позитивно.

Я відвертаюся від Дмитра. Мені б вартувало йому за це сказати «дякую». Але не можу, бо…

Між нами все вирішено — крапка. Жирна крапка і все!

Але раптово починає говорити мій внутрішній голос. Згадує мені книгу, яку я прочитала за ці останні дні, і те, що варто дати Дмитру шанс, бо…

Бо буду великою та нахабною брехухою, якщо зараз скажу, що мене не тягне до нього.

Дуже сильно тягне. Гірше, аніж потужним магнітом, але ні!

Ні!

— Зараз, Віто, я хочу з тобою спокійно поговорити. Я готовий розповісти тобі всю правду, нічого не приховуючи… Сподіваюся, що попри все — отримаю шанс від тебе.

Я замість слів обертаюся та беру свою сумочку, яка весь час була за моєю спиною. Швидко відчиняю її та виймаю кулон.

На мить затримую на ньому погляд. Фіолетовий камінь дуже красивий, і одночасно ця прикраса так мені знайома, але… досить!

Треба із нею прощатися.

— Дмитре, я нічого не хочу чути від тебе, — підіймаю я голову та швидко кладу прикрасу перед ним. — А тим паче давати шанси. Краще забудь про все та спокійно собі живи, мов нічого не сталося.

Уявляла, що скажу цю фразу впевнено. Що вона звучатиме твердо та різко, але в результаті мій голос тремтить, як кошеня, що змерзло. Відчуваю, як до очей підступають сльози, а горло стискається.

— Віто, спочатку вислухай мене, — впирається у своє Дмитро. — А прикраса… Вона твоя. Забери.

— Мені не потрібна ця дурна оплата за той секс, що між нами був. Я не повія! — мій голос тихий та майже нечутний.

Утім, його розбирає Дмитро:

— Це була не оплата за секс… А просто подарунок. Також цей кулон має належати тобі та більше нікому. Ти маєш на нього всі права. Тому забери…

Чоловік бере його до рук та простягає мені. Чекає, коли я його візьму. Утім…