Глава 17.1

Прихід Дмитра та його слова, а особливо слова про кохання…

Вони не виходять із моєї голови. Кружляють у ній та народжують думки, які я не хочу читати. Але це супроти моєї волі робить внутрішній голос. Намагаюся не слухати його. Ігнорую, перебиваючи іншими думками.

Хоча…

Хочеться виконати те, що він шепоче. Дати Дмитру шанс, і хай він розказує свою правду, а там…

Ні!

Ні, ні, ні…

Віто, ти все вирішила і маєш дотримуватися свого!

У нього був шанс повернути цю всю історію в інше річище, але він зробив інакше. Також буде йому наука – стане думати головою перед тим, як щось робити!

Після того, як Лариса витягла зі свого гардеробу червону сукню, яку змусила нап’ялити, аби переконатися, що вона мені підходить, я все ж таки хотіла піти до батька, аби дізнатися правду про його конфлікт із Дмитром, але  не вийшло. Тато раптово кудись поїхав та повернувся дуже пізно.

Наступного дня тато був уже вдома, але його стан…

Фактично весь день спав, а коли під вечір вийшов із кімнати – вигляд був таким, що мені без слів стало зрозуміло, що краще його не турбувати такими розмовами. Дуже вже змучений був, що аж незвично було його бачити таким.

Ще всі вихідні мені не давала спокою Лариса. Більшість її слів я пропускала крізь вуха, бо якби брала до голови весь той непотріб, який вона виливала зі свого рота та заливала мені до вух – зійшла б з розуму.

Вона зуміла мене в суботу дістати своїми питаннями до сіпання ока. Ходила та питала, а чи я пила ті чарівні таблетки від застуди, які вона принесла. Ставила це питання сімсот разів.

Я таку ж кількість разів відповідала, що пила, а вона однаково потім у сімсот перший раз запитала, а чи випила…

Її дику настирливість навіть намагалася стишити Євгенія, яка декілька разів сказала:

— Ларисо Миколаївно, найкращі ліки для хворого - не турбувати кожні п’ять хвилин і  дати спокій.

— Я просто хвилююся, — пирхала вона та відчіплялася від мене на короткий час.

А щодо Євгенії…

Мабуть, із неї вийшла б чудова актриса, бо її поведінка була такою, наче й справді нічого не бачила та не чула.

Проте мені хотілося з нею поговорити про це, а ще...

Вона тут працює дуже давно, і чомусь у мене є передчуття, що могла краєм вуха щось чути про конфлікт батька та Дмитра. Але одночасно мені зайвий раз не хотілося виходити з кімнати, бо тоді могла знову наткнутися на Ларису, а тому вирішила, що коли батькові покращає – запитаю у нього. Краще все знати з першоджерела.

У неділю частково від набридання Лариси мене врятувала Ніна, яка не побоялася моєї застуди.

Вона приїхала до мене  та привезла мої улюблені солодощі – рахат-лукум. За них я була ладна щедро розцілувати подругу – бо дуже мені цих смаколиків кортіло.

Тому прямо при подрузі наминала солодощі з чорним чаєм, а вона пила несолодку каву та…

Після того вечора в клубі ми майже не спілкувалися. Тільки вранці, коли я їхала з готелю додому, то зателефонувала та запевнила, що зі мною все добре, бо вона ж ту всю ніч переживала, думаючи, що я в руках маніяка.

— І як то було? – обережно цікавилася вона, трішки почервонівши. – Я читала, що вперше буває не дуже… Ну, ти зрозуміла мене.

— Нормально, — нейтрально відповіла я, жуючи солодощі. – Не читай дурного.

Подрузі несильно сподобалася моя відповідь. Це я побачила з її насуплених брів. Мабуть, хотіла більше деталей, а не такої «розлогої» відповіді.

— Ти не шкодуєш? – запитала Ніна після півхвилинної мовчанки. – Ну саме про те, що це сталося з незнайомцем? Чи ти про нього щось дізналася?

Я перестала жувати – зависла.

— Віто? – запитально промовила вона моє ім’я.

— Нічого про нього не знаю, — одразу похитала головою та усміхнулася.  – Навіть імені. А щодо шкодування. Ні. Просто цікавий досвід із вродливим чоловіком та не більше.

Ніна нічого не відповіла на це, а я одразу змінила тему, розповідаючи, що знайшла роботу, опускаючи, що мій бос саме той незнайомець, та відповідно всі ті драми, що між нами сталися, а далі взагалі згадала про Вовколинського й те, як мені його нав’язує Лариса.

Ця тема захопила Ніну, яка разом зі мною обурювалася, який він противний. Я розповіла їй про наш танець, під час якого він руки розпустив, а потім його вибачення, але змовчала про те, що повідомив Дмитро, а саме його специфічні збочення. Хоча вони ж мене не стосуються.

Повторюся – я просто сходжу з Вовколинським один раз до ресторану та все.

Також Ніна поділилася своїми халепами, які у неї сталися, а саме, що її батько планує приліпити до неї охоронця, який має з нею всюди ходити – навіть на пари в університет. А причина цього – просто боїться за неї та хоче вберегти від усього.

Загалом розмова з Ніною трохи мене розвіяла. Відволікла від усього, але тільки її червона автівка виїхала з подвір’я – я знову закуталася в свій стан, а ще до всього й Лариса стала крапати на мізки.