Захисники, які ступили за межу життя

О. Калина "Чекайте. Я вернусь..." (вірш)

Пам’яті Дмитра Пожарського

Вони рушали з полігону,
Військові рухались на схід.
– Коли б заскочити додому,
Щоби провідати своїх.

Обнять Артемка і Діану –
Рідненьких діточок малих,
Дружину вірну і кохану,
І їх поцілувати всіх.

Вже кілька місяців як з дому,
А там попереду війна,
Що всіх чекає – невідомо,
Країною снує біда.

Повз рідне місто, славну Умань,
Колона прокладе свій шлях.
Побачитись... А що тут думать –
З’явилась радість у очах.

Але не сталось, як гадалось…
Так обмаль часу, їм – пора...
Колона поспішала, мчалась...
«Пробач, кохана, це – війна...»

Ще в слухавці гудки гуділи,
Ірина їхала в таксі,
З сестрою їх колону стріли.
Сестра й дружина – молодці.

Їм декілька дали хвилин...
З очей жіночих сльози лились,
Не плакав тільки він один.

Він обійняв свою дружину,
Сестричку Олю пригорнув.
І, щоб утішити Ірину,
Сказав: «Чекайте, я вернусь.

Усіх іду я захищати,
В цей час рушаю на Донбас,
Бо діти наші проживати
Щасливо мають в мирний час.»

Вона ж, стояла і дивилась,
Гули мотори вдалині,
З очей гірка сльоза котилась –
Згущались хмари в висоті.

Вже зовсім скоро чорна звістка
З’явилась пташкою в вікні,
Не стало в неї чоловіка –
Герой загинув на війні.

Подобається

#567 в Сучасна проза
#318 в Детектив/Трилер
#40 в Бойовик

Відредаговано: 03.08.2024