Захисники, які ступили за межу життя

О. Калина. Якщо не я, то хто?! (вірш)

Пам’яті Романа Бевза

Якщо я не навчу, то хто?! –
Сказав він батьку на прощання,
Обняв за плечі та в АТО,
Тихенько рушив на світанні.

Військову справу знає він,
Хоча і офіцер запасу,
Біда вже стукає у дім,
Вагання нині не на часі.

Він мусить хлопців тих навчить,
Які не вміють і стріляти:
Їм рідну землю боронить,
Й свої кордони захищати.

Хто ж міг подумать, що війна
Постукає до нас у двері,
Що нападе на нас Москва,
Усе їй мало – ненажері.

Тож його навики і вміння
Не раз ставали у нагоді
Та з Божого благословення
Спас не одне життя на Сході.

А вдома татка виглядають
Маленьких пташеняток трійка:
Софійка старша, їй лиш п’ять,
Молодші Ростислав й Марійка.

Їх дім як затишне кубло,
Дружина – любляча Ірина.
Не довгим щастя їх було –
Війна проклята у тім винна.

Роман у дім свій не вернувсь,
Попав під обстріл в Волновасі,
Враз Ангелом він обернувсь,
Та показався дітям в хаті.

Раділа донечка мала:
«Прийшов наш татко!» – сповістила.
Дружина ж по стіні сповзла,
Враз зблідла, ноги підкосились.

Стиснулось серце у той час,
В очах від жаху потемніло,
Надії вогник ще не згас –
По телефону вже дзвонили.

Віддати честь йому прийшло
Людей багато до Майдану,
Героя везли у село,
Де вже стоїть могила мами.

Назавжди діточкам своїм
Він буде Ангелом Небесним,
І буде захищати їх,
Й не раз в їх пам’яті воскресне.

Подобається

#568 в Сучасна проза
#318 в Детектив/Трилер
#40 в Бойовик

Відредаговано: 03.08.2024