Порушена реальність (бойовий епізод)

У бліндажі, всього тільки в один накат, було затишно і тепло. Те, що ззовні мороз за двадцять п’ять, дме противний вітер та нічого не видно далі власного носа, тут не відчувалося. Невелика грубка, викладена з білої цегли, покладеної на світло-сіру карбонатизовану глину, повністю виконувала свою функцію обігрівача. На чавунній конфорці, в черговий раз, закипав емальований чайник з волошками на круглих боках, який по спеціальному замовленню привезли волонтери. Зміна чатових, відкинувши вбік ковдру-фіранку, обтрушуючи сніг, повернулася зі спостережного посту. На цвяхи повісили зимовий одяг, зброю поклали на свої спальні місця, а бронежилети та розвантажки біля них. 

У бляшані кружки задзюркотів окріп, аромоксамит кави та байхового чаю наповнив тісне приміщення.

– Знаєш, Степане, останні дні мене переслідує така собі побутова мрія, щоб одного разу я прокинувся від аромоксамиту неймовірно вартісної та якісної заварної кави. Відкрив очі і побачив неймовірної краси білявку у легкому одязі, яка мені її доправила прямо до ліжка, – дивлячись прижмуреними очима крізь прозору пару, яка піднімалася від напою, на товариша, промовив двадцятитрирічний хлопець.

– Пий вже свою ерзац-каву та лягай спати, невгамовний, – невдоволено пролунало з нутра одного зі спальних мішків.

– Вікторе, вчора, коли святкували ось за цим дощатим столом Різдво, ти, чомусь, спати не просився, а все на співи тебе тягнуло, тенор ти наш оперний. А зараз йому «Спокійної ночі, малята» подавай, – миттєво відреагував на словесний випад Андрій.

– Андрію, ти, без жартів, навіть до пекла не увійдеш, – посміхнувся Степан, обережно сьорбаючи чорний, як нафтова пляма, чай.

– Знаєш, з дитинства мрію про велику сім’ю, де була б величезна купа діточок, – мрийливо проказав Андрій, глибоко зітхнувши при цьому.

– А я скучив за своєю дружиною та двома малими козаками, – зізнався Степан. – Так, не розбурхуй душу, лягаєм відпочивати.

Перекусивши та зігрівшись, хлопці шумно вмостилися на свої нари і забулися важким сном польових робітників російсько-української війни. Вони не чули, як з «братньої» російської землі по позиціям українських військових почали працювати «Гради». Бог не попередив їх, що один з 122-мм реактивних мав поцілити точнісінько в їх бліндаж...