Захисники, які ступили за межу життя

Анатолій Пантус "В'януть квіти барвисті" (вірш)

Земляку-герою Олексію Богушу присвячено

Горе в рідному місті,
Бо хоронять бійця.
В’януть квіти барвисті,
Завмирають серця.

Як цей біль передати,
Що у душах болить,
Де сльозу заховати,
Де це горе втопить?

Мліє змучена мама
І вже падає з ніг.
Ой, глибока ця яма,
І холодна, як сніг.

У сльозах навіть діти –
Невесела хода.
На шляхах стеляться квіти –
Ой, велика біда.

В найскрутнішу годину
У жорстокім бою
Ти поліг, любий сину,
За Вітчизну свою.

Неподільність держави
Ти життям боронив.
Не шукав собі слави –
Батьківщину любив.

Несли друга солдати,
Ніби скарб золотий.
Ішли б краще вінчати –
Ти ж такий молодий.

І ридали, як люди,
Святі дзвони в той час.
Біль наповнював груди –
Син загинув за нас.

І прощальні салюти,
Як останній набат,
На весь світ було чути –
Тут спочине солдат.

Де тумани осінні
Попливли по житах –
Там, здалося дівчині,
Заспівав білий птах.

Він кружляв над землею,
Де сумує Ірша.
То прощалася з нею
Незрадлива душа.

На могилі калина
Зацвіте навесні.
Все життя буде мама
Бачити сина в сні.

І змарніла подруга
До могили прийде.
Не одна і не друга
Тут сльозинка впаде.

Подобається

#566 в Сучасна проза
#318 в Детектив/Трилер
#40 в Бойовик

Відредаговано: 03.08.2024