У нас свій Хрест

Ми збирали поміж уламків гармат розкидані рештки побратимських тіл.

Ми плакали мовчки, ковтаючи гіркоту втрати, приправлену присмаком степового терену.

Нам боліло серце, коли ми думали про рідних, які нас чекали вдома, і розуміли, що маємо зробити все для того, щоб до них не прийшов чорний сум зі сходу.

Тільки відтепер ми тримаємо у глибині самих себе той невимовний і пекучий біль, від крику якого будемо уві сні лякати дружину, спітнілою долонею тримати вистиглу каву та нести хрест нерозказаних спогадів до самої могили, щоб поховати їх у сирій землі разом з собою.

Ми мали повернутися з донбаського степу, де точиться кривава борня за волю, живими, щоб показати зрадливим та вбогим духом псам-співвітчизникам, що правда за нами, що Україна понад усе, що вона в наших жилах ще з грудного молока матері.

Ми повернулися: контужені та покалічені війною у суспільство, яке намагається відторгнути нас, яке боягузливо паплюжить своїх захисників та лякається історії своєї держави, зрікається власної гідності, не вірить у власне майбутнє і нищить майбутнє своїх нащадків, посипає піском забуття імена загиблих Героїв.

Однак, ми все-таки залишилися живими та повернулися до власних домівок задля того, щоб Іуди не змогли продати Неньку за безцінь власних ілюзій та облуду брехні, лебезінням перед ворогом осквернити пам’ять загиблих українських воїнів і втоптати долі наших нащадків у багнюку Російської імперії.

Слава Україні та її героям!
Слава нації та смерть її ворогам!
Україна у нашому серці!