Захисники лісу
Пролог
На півдні України, у місці, де колись було море, землю вкривали пил, пісок та кістки.
Більша частина Таврії була схожа на безкрайню сіру пустелю. Обмілів Південний Буг – річка, якою славився Миколаїв, – а води Дніпра, що простягалися вздовж Херсону, залишили по собі в’язке й смердюче болото. Безліч лісів, ще донедавна зелених і живих, перетворилися нині на щось темне, сухе та непридатне для життя.
Десь здалеку почулося виття, і на цей жахливий, сповнений голоду стогін, одразу ж озвалися інші. По безлюдних землях блукали песиголовці. Один із них, зачувши неподалік шурхіт, стрімко побіг на звук. Песиголовець простягнув руки, сподіваючись упіймати жертву й розірвати їй горло.
– Стій, де стоїш, тупа тварино, – почулося з-за поваленого на землю дерева.
Песиголовець зупинився й принюхався. До нього вийшло невеличке створіння, що мало людську подобу, але з рогами, хвостом і крилами за спиною.
– Повір, мене ти їсти не будеш, – рогате створіння гидливо оглядало песиголовця. – А чи розумієш ти хоч слово? Тіло в тебе чоловіче, а морда – псяча, отже, і мізки собачі.
Песиголовець тільки схилив голову набік, уважно слухаючи дивного чоловічка.
– Я – польовик. По-льо-вик. Зрозумів? Іди собі, – він махнув волохатою рукою. – Може, там знайдеш когось, кого захочеш з’їсти.
Коли песиголовець, втративши цікавість, пішов, польовик почесав собі роги й промовив:
– Що ж за лихо тут сталося?
#4555 в Фентезі
#1285 в Молодіжна проза
Відредаговано: 08.10.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
