6 (4)

Ніхто не заперечував. Було помітно, що Ілля радо наговорив би Северинові багато всього злого, але під нашими спільними важкими поглядами вирішив проковтнути образливі слова, стриматися. Северин вдарив пальцем по стрілці, і вона покотилась по колу, перш ніж спинилась на Михайлові.

Той запустив руку всередину, дістав записку і одразу густо зашарівся.

– Скажи чесно, чи ти закоханий в когось і в кого, – прочитав він. – Я… Я пас…

– Так не піде, – Марія схрестила руки на грудях. – Якщо ні в кого, то ти можеш сказати, що ні в кого. А якщо тобі хтось подобається, кого тут нема…

– Мені подобаєшся ти, – спаленів Михайло і одразу змовк, опустив очі. Здається, він чекав, що Марія зараз вижене його з гри, але дівчина, звісно, не збиралась того робити. Натомість потягнулась до хлопця і обережно стиснула його долоню, ласкаво погладила великим пальцем. Він, зважившись, потягнув Машу ближче до себе, і вона нашепотіла щось зніяковілому кавалерові на вуха.

Щоки Михайла стали ще червонішими. Ми, перезирнувшись, всі, як один, почали всміхатися. Це справді було дуже мило.

Сподіваюсь, у них все вийде.

Крутити стрілку за тепер вже, здається, офіційно свого хлопця взялась Марія. Стрілка вказала на Лексі.

– «Якою своєю якістю ти пишаєшся», – зачитала вона. – Гм. Вмію підходити до будь-якої ситуації зі здоровим розрахунком. Ота вся ваша романтика не для мене.

Знов поворот колеса, і тепер стрілка показувала на Ташу.

Питання сипалися одне за одним. Моїм першим завданням було перекривити того, хто зараз найбільше дратує мене серед присутніх – і всі одразу вгадали Лексі з її розрахунком і «діловим підходом» до всього, в тому числі і до стосунків. Марії дістався поцілунок в щоку від Михайла, Таша розповідала віршик на стільчику, Северин виговорював якісь складні фрази латиною, а потім розшифровував нам, що викликав печінкового демона – тобто, розповідав про хвороби печінки, перелічував, які знає.

Всі розвеселилися. Коли на мене вкотре вказала стрілка, я радо пірнула рукою в мішечок з завданнями, уже наполовину спорожнілий, розгорнула папірець і зачитала:

– Розкажи, якою була твоя остання брехня. Гм-м-м… – в такі моменти я завжди жалкувала, що не вміла імпровізувати. Зараз це точно неправильно зрозуміють. – Я збрехала Северинові про улюблені квіти. Назвала ромашки, але насправді це гортензії.

– Але чому? – здивувався Северин.

– Бо гортензії збіса дорогі, чуваче, – підморгнула йому Лексі. – Ти просто не потягнеш цей букет фінансово, та й усе.

– Припини! – зупинила її я. – Так, гортензії дорогі, а ромашки мені теж подобаються. І взагалі, я люблю будь-які квіти. Але це правда останнє, про що я брехала, тож…

– Все гаразд, – Северин обійняв мене за талію. – Тобі доведеться зустрічатися зі мною до-о-о-овго, щоб я мав змогу виправитися і з зарплати лікаря купувати тобі всі гортензії, яких ти тільки забажаєш. Як на мене, це звучить як план на серйозні стосунки.

– О, – я прочистила горло. – Це… Мені подобаються перспективи насправді.

– Бачиш, – він весело пограв бровами, – яка корисна буває брехня.

– Фу, припиніть воркувати, – зареготала Таша. – Ви такі солодкі, що мене аж завидки беруть. Давайте, крутіть ще раз!

Наступна стрілка вказала на Іллю.

– Опиши вчинок, якого ти соромишся, – зачитав він вголос. – Ну… Не знаю? Двійка, яку мало не спіймав в універі?

– А, тобто того, що ти запізнився до Женьки на побачення і залишив її один на один з трьома хуліганами, ти не соромишся, – скривилась Таша.

Северин їй подобався, і, вочевидь, це була така спроба захистити мого кавалера від нападів Лексі. Я сумнівалась, що це справді хороша ідея – так дошкуляти Іллі, але…

– Це вийшло випадково, – процідив він.

– Ну, але ж за випадковість теж можна відчувати провину. Двійку, я думаю, ти геть не спеціально отримував, – відзначила вона. – Але чомусь про те мовчиш. Недобре, недобре, Ілле!

– Я… – він затнувся. – Я не хочу відповідати.

Хлопець встав, кинув мішечок з завданнями прямо на колесо і вискочив з кімнати. Ми провели його розгубленими засмученими поглядами.

– Що ж, мінус один, – підкреслено бадьоро вигукнула Марія, хоча було очевидно: гру зіпсовано. – Давайте далі. Нам ще потрібно визначити переможця!

Стрілка закрутилась знову, тепер справа пішла швидше. Одне завдання за одним вибивало всіх нас з гри. Лексі вислизнула слідом за Іллею, явно втративши інтерес, Мишко не зважився на те, щоб поцілувати вже-свою-дівчину, як те звеліло завдання. Северинові випало сальто – і він впорався з ним так легко, що я знову замилувалась його розкішним тілом. Я мусила загадувати загадки – і впоралась, – Марія не зуміла обрати страву, яку їла б вічність…

Нас лишилось троє: я, Таша і Северин.

– Гм, – Таша витягнула ще один папірець. – Отже, яка моя улюблена книга… А не можу відповісти! Не пам’ятаю жодної книги, – звісно, це була брехня, але вона виразно підморгнула нам, показуючи, що зробила це спеціально. – Ну що, солодка парочко, Северине і Женечко! Ви виграли побачення мрії!