6 (2)

Северин і Михайло приїхали водночас. Мишко зам’явся, зашарівся, як завжди, коли бачив Марію, і, здається, збирався втекти у під’їзд, але Северин підштовхнув його в спину, не даючи втекти.

– Здається, ти хотів щось зробити, – з натиском промовив він. – І припини ховати за спиною, ну!

Михайло нарешті наважився, зробив крок до дівчини, простягнув їй пишний букет ранункулюсів. Марія охнула, її пальці запурхали над пишними пуп’янками квітів.

– Які гарні! Ох, Міш, дякую! – вона поцілувала його в щоку, і хлопець зашарівся, а тоді тремтливою рукою обійняв Марію за талію.

Моя подруга вся аж спаленіла від цього простого доторку, схопила Михайла за зап’ясток і потягнула за собою на кухню, шукати для букету підходящу вазу. Він слухняно рушив слідом, і якщо це був не закоханий погляд, то я нічогісінько не тямлю в людях!

Аби не нав’язуватись Марії і не заважати їй нарешті підштовхувати Михайла до активних дій, я зробила крок до Северина і теж обійняла його.

– Привіт, – сказала я, ігноруючи погляд Лексі, що ледь дірку в спині не пропалив. Почулось фиркання Таші, а потім відчуття неприємного поколювання між лопаток зникло. Напевне, Лексі просто потягнули до кімнати, щоб не заважала.

Северин обережно пригорнув мене у відповідь. Від простого доторку його долонь до талії шкірою сипонули мурахи.

– Привіт, – він нахилився ближче, ніби збирався поцілувати в щоку, а тоді завмер, не наважуючись цього зробити. – Я… Вибач, я не впевнений, що…

– Цілуй, – засичала я на нього, – якщо хочеш.

– О, – на вустах у нього майнула щаслива, задоволена усмішка, а тоді він все-таки поцілував мене в щоку.

Правда, я сіпнулась саме в ту мить, так жахливо недоречно, і цілунок торкнувся не щоки, а краєчка губ. Я повернула голову, зустрічаючись з ним поглядом, і ми зустрілись вустами вдруге, теж ненароком.

Лексі сказала б, що це дурниця, навіть близькістю не назвеш, але всередині мене паленіла пожежа. Стало важко дихати, все стиснулось в грудях. Я опустила долоні Северинові на плечі, він продовжував торкатися моєї талії, тільки вже поклав долоні впевненіше. Ще мить і…

Я кліпнула, намагаючись відігнати геть мару.

– Рада тебе бачити. Я трішки боялась, що ти не прийдеш, вирішиш, що з цією божевільною не хочеш мати нічого спільного…

– Ти не божевільна, і я обіцяв, – швидко заперечив Северин. – Ми ж домовились. А я відповідальний і слів на вітер не кидаю.

– Ніколи?

– Ніколи.

Мені жахливо захотілось провести пальцями по його потилиці, торкаючись м’якого волосся, але я заборонила собі це робити.

Що зі мною коїться? Ніби з глузду з’їхала! Не може мені так сильно подобатися хлопець, якого я майже не знаю. Так, Северин красивий, привабливий, тут не відмахнешся. Але ж ми незнайомці! Ми ніхто одне одному! То як же так?

Напевне, в кіно це назвали б коханням з першого погляду. Романтично… і нереалістично, треба відмахнутись від цієї думки якнайшвидше, доки вона не накрила з головою. Але чомусь не вдавалось, і думка про Северина бриніла десь на межі свідомості. Не хотілось розставатися з ним ні на мить.

– Слухай, а ми з квітами вгадали?

– А? Ти про що? – закліпала я.

– Ну з квітами. Для Марії. Михайло хотів їй приємне зробити, подарувати щось, але він в квітках нічого не тямить. Каже мені, що їй подобається покруч півонії і троянди. Я, знаєш, теж не флорист, але в квітковому, куди ми зайшли, схоже за описом виглядали тільки ці ранункулюси. То взяли їх.

– Северине, – вразилась я, – ти знаєш, що таке ранункулюс? Вивчив цю назву? Зрозумів, що саме ця квітка схожа на троянду і півонію водночас? І при цьому ти стверджуєш, що ти не флорист?! Я в шоці.

– Що там запам’ятовувати. Я ж медик, – він закотив очі, – звісно, всі оці латинські назви для мене нормально сприймаються. То вгадали?

– Звісно! Маша їх обожнює, – закивала я. – А ти уважний.

– Ага. Тільки не знаю, які квітки тобі подобаються.

– Бо ми майже незнайомі, – нагадала я неохоче.

– То це можна виправити. І треба, – знизав плечима Северин. – То які тобі квіти подобаються найбільше?

Я замислилась. Взагалі-то я любила гортензії, але в голову миттю прийшла ціна за одну квітку. Ні, я це не озвучуватиму.

– Ромашки люблю, – сказала я. – І взагалі, всяке польове. Та мені всякі квіти подобаються. Не заморочуйся.

Северин зиркнув на мене з-під лоба, але зрештою кивнув. Здається, повірив. Не те щоб він мусив дарувати квіти…

Але якби приніс, неважливо які, хоч ромашки, хоч бур’ян з городу, я б, напевне, дуже зраділа.

___ 

Вітаю всіх з Днем Прапора! Пишаємось нашим синьо-жовтим стягом! 

А також хочу запросити вас до блогу з візуалізацією, він від учора на сайті, і там можна подивитись на портрети Северина, Жені та інших героїв книги.