6 (1)

Євгенія

Северин дівчатам сподобався, всім, окрім Лексі. Коли наступного дня я приїхала додому до Марії, аби допомогти їй підготувати «Колесо удачі» як слід, записати всі завдання, роздрукувати побільше варіантів, вона першою повідомила мені:

– Твій хлопець – вау. Нарешті ти послала Іллю, давно слід було це зробити.

– Підтримую. Поруч з Северином ти якась інакша. Веселіша, відкритіша, – кивнула Таша. – Не так затискаєшся.

Я зніяковіла. Не знаю, чому Северин так на мене впливав, але поруч з ним я й справді ставала менш серйозною. Хотілось піти на справжнє побачення, і щоб воно обов’язково скінчилось поцілунками. Жодний хлопець раніше у мене таких емоцій не викликав…

– Вау-вау, – Маша не пропустила це повз увагу. – Та ти червона, як буряки з городу моєї бабці!

– Твоя бабця, – похмуро нагадала Лексі, – має середній дохід більше трьох мільйонів на рік. Не гривень.

– В неї є грядка на даху в її пентхаусі, – Марія знизала плечима. – І там є буряки, бо якщо сама не виростиш все, що треба, на хороший український борщ, то ніхто тобі цього не виростить, от. І взагалі, чому ти така сердита?

– Бо не розумію, чому тут радіти. Женьці сподобався якийсь незрозумілий хлопець, який, імовірно, з нею заради грошей.

– Чому? – спохмурніла я.

Ми з Северином, звісно, не зустрічались насправді, але я не хотіла, щоб він справляв враження мисливця за грошима.

І, можливо, трошки мріяла про те, що фальшивий хлопець швидко став справжнім. Ні, я не уявляла, як ми йдемо разом під вінець…

Фантазія одразу ж вирішила «підіграти» мені і зобразила Северина у весільному костюмі, світло-блакитному такому, маленьку квітку у нього в петличці, мене в сукні з довгим шлейфом, але без фати, бо я їх не любила, велетенську заквітчану арку, і щоб старший брат вів під вінець. Дідько, це нікуди не годиться. Я не повинна так фантазувати про хлопця, якого ледь-ледь знаю.

– Ти ж сама сказала, що твій Северин з небагатої родини, – знизала плечима Лексі. – Ти що, справді думаєш, що такі можуть зустрічатися з кохання зі спадкоємицею мільйонних статків? Ти найбагатша з нас, Женю, звісно, ти ласий шматочок.

 – Припини, – цитьнула на неї Таша. – Лексі, чого ти така зла? Невже не віриш у справжнє кохання? Він не схожий на якогось лиходія.

– Яка різниця, на кого він не схожий? Невже ти не бачила хлопців, які прикидалися добренькими, а потім бах – і в тебе порожня кредитка?

– Припиніть, – буркнула я. – Не треба так про Северина говорити. Він хороший, врятував мене…

– Якщо ще не сам постарався, щоб ти в ті проблеми вляпалась, – Лексі все ніяк не вгавала. – Хто там на тебе напав?

– Хулігани.

– Ну то. Може, він їх винайняв, аби потім показати, що він увесь такий хороший, рятівник, краще не вигадати. Це ж тобі не Ілля, який розуміє, що таке при грі в довгу не спрацює. Дарма ти, до речі, так з ним вчинила. Ви були гарною парою.

Я сердито зиркнула на подружку і ледь проковтнула обурений вигук, що саме так Ілля і вчинив. Я на власні вуха чула!

Дарма не попросила Лілю разом з охороною з’їздити до тих хуліганів і змусити їх дати письмові свідчення. Потім мала б докази!

– Ми з Іллею дуже різні, – сказала я твердо. – Буде краще, якщо я не даватиму йому зайвих надій, і взагалі, годі про це говорити.

– А то ти з цим Северином однакова! – Лексі топнула ногою. – От що ти в ньому знайшла? А ви, дівчата? Ну що?!

– В книгарні він справді дивився на книги, а не нудився, як Ілля, – знизала плечима Таша. – І багато чого читав, між іншим, я в нього запитувала.

– А ще Мишко з ним почувається спокійніше, – докинула Марія. – В чоловічій компанії, може, посміливішає, подивиться, як з дівчатами поводитись потрібно. Він вже не сторонився мене так, як зазвичай.

– І в художньому магазині йому було цікаво, – зітхнула я. – Северин запитував, чим я малюю, і просив показати картини…

– Позер, – відрізала Лексі. – От можеш запам’ятати мої слова: він тебе підставить, і то дуже сильно, потім вигрібатимеш від нього по самі вуха. А я права, і ви всі троє це знаєте.

Марія сердито схрестила руки на грудях.

– Засмучуватимеш мені Женьку – прожену.

– Ти просто схибнулась на своєму Міші, от і не чуєш правди. І якби Михайлові ти подобалась, він би давно вже все сказав!

– Злюка ти, Лексі, – скривилась Таша. Вона хотіла додати щось ще, але в двері подзвонили, і дівчина тільки подарувала подрузі ще один довгий похмурий погляд. – Радій, що я не встигла розказати все, що думаю про твої аргументи! Все, дівчата, ходімте зустрічати ваше справжнє кохання!