5 (3)

Я зміряв Іллю таким презирливим поглядом, що, якби в ньому була бодай дрібка совісті, він би вже провалився крізь землю від зніяковіння.

Звісно, цей придурок навіть бровою не повів.

– Ти знущаєшся? – спитав я похмуро.

– Дві? – Ілля розблокував екран мобільного. – Можу перекинути тобі на карту. Ти не крути носом, це живі гроші.

– Не дуже живі, бо пропонуєш електронні. І ти щойно сам розповідав мені, що Женя – мільйонерка, а тепер чекаєш, що я віддам її за дві тисячі?

– Ну, щоб витягнути щось з мільйонерки, – вищирився Ілля, – треба постаратися, а я пропоную вже зараз, і робити нічого не буде потрібно. Цілувати мажорку в зад…

Це був вже край.

– Послухай, ти, – я згріб його за комір і підтягнув до себе. Ілля був нижчим, і йому довелось встати навшпиньки. – Бовдуре, Женя – чудова дівчина, і я не збираюсь брати від тебе ні тисячу, ні дві, ні сто дві, бо це непорядно. Складеться у нас з нею щось чи ні, її я рівень або не дуже – про це нехай вона сама думає і сама вирішує. А ти їй точно не потрібен, бо ти – гівно, втямив?

– Руки забери! Скажене…

– Я не скажений, – процідив я, – а захищаю свою дівчину від бевзя, який собі надумав, ніби може підкочувати до неї і роздавати гроші за відмову від спілкування. Як тільки в голову могло прийти!

Ілля нарешті вивільнився з моєї хватки і подарував мені похмурий погляд з-під лоба.

– Пішов ти до біса. Сам пошкодуєш, що з нею зв’язався.

– Дякую, обійдусь без твоїх підказок і попереджень.

Я відступив від нього, ледь здолавши бажання додати трохи синіх барв на нахабну пику Іллі. Безсовісна істота, яка навіть не задумується над тим, що пропонує. Це ж треба було взагалі здогадатися, мала така дурня в голову прийти!

Коли я підійшов до Жені, то все ще кипів від гніву. Вона відступила від подружок і пошепки спитала:

– Все гаразд? Ти якийсь напружений.

Будеш тут напруженим…

– Ні, все добре, – я хитнув головою. – Просто мав не надто приємну розмову з Іллею. Він намагався переконати мене, що я погана пара тобі.

– І що ти сказав?

– Вирішувати тобі, а не йому, – і не його хабарям, але про це говорити було якось соромно. Я ж розумів, що грошей у мене далеко не так багато, як у цих дівчат чи того ж Іллі. Я тут чужинець.

Проте здаватись не хотілось. Женька здалась мені хорошою, а отже, була гідна того, щоб до неї ставились з повагою, а не намагалися перекупити, пропонуючи гроші.

Ще й такі малі!

Для мене ті дві тисячі, звісно, цілий статок, але ж Ілля – багатій. Напевне, для нього ті кілька тисяч доларів важать менше, ніж для мене – тисяча гривень.

– Дівчата, знайомтесь, – тим часом защебетала Євгенія, – це Северин, той самий мій рятівник. Ми тепер… – вона зашарілась. – Ми тепер разом. Северине, а це мої подруги. Марія, Лексі і Таша!

– Вау, – видала Таша. – Слухай, Женю, я розумію, чому він тобі подобається. Класний вибір!

– Бідолашний Ілля, – закотила очі Лексі. – Він же, напевне, не чекав, що з виставки ти повернешся з іншим хлопцем.

Ми водночас зиркнули на Іллю. Той тримався дещо віддалік і виглядав надзвичайно похмурим.

– Так, – кивнула Женя, – він точно цього не чекав. Але сам винен. Якби він не запізнився, якби на мене ніхто не напав, я б так і лишалась сліпою.

– Про що це ти? – насторожилась Марія.

– А, забудьте, дівчата. Ходімо розважатися! Куди ми сьогодні?

– Спочатку – на закупи! – заявила Лексі. – Я бачила такі шикарні колекційні сумки в одному магазині…

– А потім, – підхопила Таша, – по книжки. Маріє?

– Куди скажете, – розвела вона руками. – Але пам’ятайте, що ви обіцяли мені завтра.

– Що буде завтра? – уточнила Женя.

– Збираємось в мене вдома грати в «удачу», – рішуче сказала дівчина, струснувши довгим русявим волоссям. – Дівчата, тільки не відмовляйтесь, будь ласка! Ну я не знаю, як змусити Мишка визнати, що я йому подобаюсь, крім як цього клятого колеса, чесно. А я хочу, щоб ми нарешті почали зустрічатися, бо скільки вже можна! Підеш, Жень?

Женя перевела на мене погляд.

– Ну… А я можу взяти з собою Северина?

– Звісно! – закивала Марія.

– Тоді піду. Ми ж підемо, так? – спитала з надією Євгенія.

– Ага, – погодився я. Цікаво, що це за гра така… І в що ще я встиг вляпатися.