5 (2)

Хлопець буквально пожирав Женю очима. Теж задивлявся на її сукню, паразит. Я, не втримавшись, взяв її за руку, і ми переплели пальці. Дівчина вдячно всміхнулась, і всередині розлилось неочікуване для мене самого тепло.

– Ходімо, – я потягнув її за собою. – Я поговорю з ним потім по-чоловічому, щоб він залишив тебе нарешті в спокої.

– Думаєш, це спрацює?

Від таких, як Ілля, не допоможе навіть Лілія Сергіївна, навіть якщо вона візьме тесак і пообіцяє трошки зменшити Іллю в розмірах в різноманітних стратегічних місцях, бо він – нахаба, якому гарантовано щось потрібно, хай він і не визнає, що саме. Але я не хотів засмучувати Євгенію, тому просто знизав плечима.

– Ми перевіримо, якщо ні, то ні, але не можна опускати руки, поки не спробували все, чи не так?

Вона гмикнула, погоджуючись, і ми рушили до Іллі. Він зустрів мене прискіпливим поглядом, так подивився на наші долоні, ніби вони були натерті отрутою, і сказав:

– Не чекав, Женю, що він досі тут. Хіба ти не збиралась зустрітися з дівчатами?

– Дуже цікаво, звідки ти про це дізнався, – Женя пропалила його важким поглядом, – і яке тобі до цього діло, Ілле.

– Ну ми ж дружимо.

– Я хочу познайомити дівчат з Северином, – сказала вона твердо, – як зі своїм новим хлопцем.

Ілля закліпав.

– Я сподівався, що твій вчорашній надмірний захват цим хлопцем минеться, і ти згадаєш, що у нас все серйозно.

– Між іншим, – я виразно прочистив горло, – я досі тут стою і все чую.

Ілля подарував мені важкий погляд, ніби намагався сказати, що плювати він хотів на мою присутність, і тоді знов всміхнувся Жені.

– Не дуркуй, – ласкаво промовив він. – Ми ж всі розуміємо, що він не твого рівня. Я вже зрозумів, що вчора тебе образив, і ти хочеш мене провчити. Вибач. Я мусив приїхати вчасно і не лишати тебе наодинці з тими козлами…

– Та не наодинці, Северин мене врятував, – Женя всміхнулась, – хіба ти не думав про те, що хто рятує, той і завойовує серце дівчини?

Він дещо здивовано закліпав, дивлячись на неї.

– Ти приїхав нас підвезти? – поцікавилась тим часом Євгенія. – То давай. Побудеш нашим з Северином таксистом. Треба мені вже самій подбати про машину, звісно, але я ненавиджу кермувати. Северине, а в тебе є права?

– Є, – скривився я. – Тільки треба ще мати до чого їх прикладати.

Я потрапив в автошколу «за компанію», бо тоді можна було задешево пройти навчання, і мене затягнув друг. Зрештою, права я отримав, він ні, але за кермо мене пускали раз на місяць, коли треба було розвезти компанію після гулянок. Мій дідусь ніколи не брав і краплі спиртного в рот, я наслідував його приклад, а отже, на мене завжди можна покластися.

Женя просяяла.

– Я куплю нам машину, – заявила вона, – і ти мене всюди возитимеш.

Я мало не вдавився. На щастя, така реакція була не тільки в мене, бо Ілля витрішився на дівчину, мов на божевільну, і навіть не знайшов, що відповісти. Євгенія ж рішуче потягнула мене на заднє сидіння і вмостилась там так, щоб я міг її обіймати.

Всю дорогу Ілля їхав з таким виразом обличчя, ніби я змусив його з’їсти щось дуже кисле і неприємне, і взагалі, якого біса я існую. Коли ми доїхали до велетенського торгового центру, він першим вискочив з автівки і смикнув за двері з боку Жені, ще й руку їй простягнув.

Дівчина долоню не прийняла, просто прослизнула повз Іллю. Я поспішив вискочити з салону і сам, доки мене тут не замкнули. Саме вчасно, щоб побачити, як Женя помітила своїх подруг і, радісно закричавши, кинулась їх обіймати.

Я зробив крок за нею, не бажаючи лишатися сам на сам з ревнивим мажором, в якого мало дим з вух не йшов, але він схопив мене за руку.

– Зажди.

– Чого тобі? – здивовано перепитав я.

– Думаєш поживитися її грошима? – просичав Ілля. – Побачив багату недосвідчену дівчину і мізки їй пудриш?

– Слухай, красеню… – я зітхнув. – Я поняття не мав, що вона багата. Якщо ти не здатен втримати дівчину поруч з собою, це не мої проблеми. А Женька класна.

– Особливо її мільярди.

Мільярди?..

– Не бажаю про те знати.

– Ти їй не рівня, – засичав Ілля. – Я дам тобі штуку баксів, якщо від неї відчепишся. Ну? По руках?