5 (1)

Северин

Напевне, Женя вирішила, що зустрічі, де я був-не-у-рушнику, недостатньо, аби остаточно мене добити, і бралась у скромну сукню з тонкої тканини, яка максимально сприяла бурхливим хвилям моєї фантазії.

Сукня дівчині пасувала. Вона була біла з легкими акварельними блакитними розводами, які, напевне, втілювали собою квіти, збиралась на талії. Леткі рукави тріпав підступний вітер, він же постійно шарпав поділ. Взагалі-то плаття було довгим, аж по щиколотку, але мало довгий розріз, і погода всіма силами сприяла тому, щоб я міг роздивитися ноги Євгенії, довгі, стрункі.

Про бажання торкнутися блідої гладкої шкіри долонею я намагався не думати. Я майже розумів, чому той клятий Ілля настільки впирався, намагаючись її звабити.

Методи, правда, обрав дивакуваті. Має ж гроші, зводив би дівчину в якесь приємне місце, влаштував щось романтичне.

Але, на жаль для нього і на щастя для мене, гроші не передбачали наявності мізків в голові, трансплантацію здорового глузду медицина поки що не відкрила, тому Ілля лишався тупив невдахою, а я міг милуватися дівчиною, стосунки з якою насправді могли тільки маритися, бо я їй не рівня.

Можливо, я був готовий кинути виклик системи.

Клята сукня мала глибокий трикутний виріз. Нічого вульгарного, просто легке вбрання, але, коли вітер особливо знавіснів, я побачив край мереживної білизни дівчини, і мій здоровий глузд теж зібрався в далеку пішу подорож.

– Щось не так? – невинним голосом поцікавилась Женя, поправляючи кляту тканину так, аби мереживо бодай не виглядало з-під білої сукні. – Мені не пасує?

Добре, що Лілія Сергіївна поїхала на роботу і не бачить мою багряну пику і той ласий погляд, яким я зараз попри власну волю та здоровий глузд буквально пожираю Євгенію.

– Тобі дуже пасує, – відповів я. – Надзвичайно. Ця сукня чудова, а ти в ній неймовірно приваблива.

Вона зашарілась.

– Дякую, – дещо ніяково промурмотіла дівчина. – Мені дуже приємно. просто ти так зиркаєш, що я вже подумала, що щось не так…

– Я на тебе витріщаюсь, – напевне, не варто було випалювати це зі швидкістю триста слів в секунду. Та взагалі не варто було навіть заїкатись про це.

– Що? – невинно закліпала Євгенія.

– Витріщаюсь на тебе, – зітхнув я. – Кажу ж, тобі дуже пасує ця сукня.

– А! – втямила вона нарешті і широко всміхнулась. – Ти пожираєш мене очима, як мав би робити правильний хлопець, який закохався з першого погляду?

– Гхм. Щось типу того.

– Це ти дуже правильно, – вона розпливлась в широкій усмішці. – В тебе надзвичайно природно виходить, Северине!

– Дякую, – зітхнув я. – Безмежно радий це чути.

– А як би ти на мене дивився, якби я справді настільки сильно тобі подобалась? – хитро підморгнула мені Женя.

– От десь так би і дивився, – промурмотів я собі під ніс. – Як ти взагалі можеш не подобатися? Ти ж красуня.

Вона зашарілась.

– Ти дуже гарно входиш у роль. А ще переживав, що не зможеш зіграти, – дівчина виразно мені підморгнула. – Ну що, ходімо?

– Ходімо…

Вона взяла мене за руку, явно для того, щоб справляти правильне враження пари. Правда, поки що на нас дивились тільки стіни будинку, але Женя не відпускала мою долоню ні на мить, і я точно не збирався на це жалітися.

Вчора ввечері все те, що вона мені розповідала, здавалось смішною, ба, навіть трохи дивною авантюрою, може, в чомусь навіть дурною. Проте вночі я прийшов до висновку, що готовий брати участь в усіх «іграх в пару» з цією дівчиною. Вона просто не йшла мені з голови. Прекрасна, мов літне марення, розумна і… Мила. Женя геть не нагадувала зіпсовану мажорку, аж ніяк. Її хотілось захищати.

Зранку я намагався відволіктися від своїх думок про цю дівчину спортом. Вийшло паршиво, особливо після того, як вона визирнула надвір. А тепер ще й ця сукня!

– Северине, – Женя позирнула на мене, – а можна я задам тобі особисте питання?

– Та можна.

– Ти… Досвідчений? В плані стосунків з дівчатами? Ну тобто, ти вже з кимось зустрічався? Як далеко у вас зайшло?

– Був одружений.

– Боже, коли ти встиг?!

– Та я жартую, – розсміявся я. – Зустрічався з однією дівчиною на другому курсі університету, але ми розбіглися. Історія… Така собі, не вельми романтична насправді. А так все, більше нічого.

– Угу… – кивнула Женя. – А ти її кохав?

Я знизав плечима.

– Не знаю. Всі з кимось тоді зустрічалися, і ми вирішили, що нам теж треба. Вона хороша, я ніби теж не якась паскуда, але нічого не вийшло. Мирно розійшлися. І… О, це наш таксист?

– Це не таксист, – зітхнула Женя, – але явно по нашу душу.

Прямісінько під воротами, спираючись об капот знайомої з учорашнього дня машини, стояв Ілля.